ПРОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ПОП-АРТУ

Пересувна галерея "Артистик" не стоїть на місці, сьогодні ми приїхали до Львова та  завітали у гості до відомого художника, графіка, куратора та творчої у всіх відносинах людини — Сергія Міхновського. З Сергієм Міхновським ми познайомились в рамках проекту "Дні Криму" в Україні, що був організований Міністерством по туризму та курортам Криму у 2012 році, в якому Пересувна галерея "Артистик" приймала участь, як творчій партнер. Знайомство відбулося в Палаці мистецтв м. Львова, на одній з найбільших виставкових площин в Україні. Сергій допомагав нам оформлювати виставковий зал під нашу експозицію живопису кримських митців та в процесі спілкування розповів, що він теж художник. Зацікавившись його творчістю, ми отримали запрошення завітати до майстерні Сергія. Перше враження від побаченого стримало дихання та відбилося блиском у очах! Величезні полотна розміром в половину достатньо простороі майстерні, намальовані з такою скурпульозністю та мілкою проробкою  кожного міліметра полотна, що хотілося вдивлятись в це чудо цілу вічність. Одразу в пам'яті всплив Густав Клімпт, орнаментальний, яскравий, вражаючий. Чіткість ліній, декоративність оформлення, найменша деталізація та неймовірна фактура, це мала доля епітетів, якими можна описати роботи Сергія Міхновського. Картини випромінювали доброзичливість та життєлюбну силу ти властивості, якими, безперечно, володіє їх автор. Пятнадцяти хвилин було достатньо, щоб роздивитись прекрасну та чуйну душу, вишуканість та безперечну скромність, гострий ум та властивість мислити неординарно. Тоді ми навіть не уявляли, що познайомились з унікальним художником, володарем численних премій, роботи якого зберігаються в музеях та приватних колекціях більш ніж 20 країн світу, майстром ПОП-АРТУ, який набув честі відкрити виставку в музеї Енді Ворхола в день його народження; особистістю, яка у власному арсеналі має більше 30 персональних виставок по всьому світу, митцем чиї твори продавались з аукціона Сотбіс — художником з великої букви!

undefined

— Сергій, Ви за освітою архітектор, як Ви вирішили змінити фах на художника?

— Взагалі я думаю, що це перевага. Архітектура допомагає мислити категоріями середовища і не обмежувати себе рамкою твору. По студіях не могло бути й мови про якусь самореалізацію в архітектурі, тому що в той час (а це ще був СРСР) панувало типове будівництво. А в мистецтві можна було якщо й не виставлятись на широкий огляд, то все ж ствердитись у вузькому колі. Тоді були поширені так звані «квартирні виставки», а з часом прийшла пора легалізації андерграундної творчості і питання про повернення в абсолютну архітектуру вже відпало само по собі.

— З чого Ви розпочали? У якому стилі Ви працювали на початку своєї творчої карєри?

— Спочатку  я прийняв рішення про різнобічність стилістичних спрямувань своїх майбутніх виставок. Тому що серйозна творча діяльність передбачає доволі насичений виставковий процес. І щоб глядач не знудився жанровою одноманітністю, я свідомо вирішив не обмежуватись лише одним напрямком. Одна умова: конкретна експозиція підпорядковується єдиному стильовому напрямку.

Отож, починалося все з графічної арт- акції «20 днів з одного життя», де власне я створив середовище з графічних творів, інсталяцій, живої натури з акваріумом та рибками і музики. Наступна експозиція була малярською виставкою абстрактного характеру поєднана з середовищем живих рослин та квітів. А потім був поп-арт…

— Який найбільший Ваш твір і скільки часу пішло на його малювання?

— Якщо брати до уваги класичну техніку виконання (полотно, олія) — то трохи більше двох метрів. Створення тривало приблизно пів року. А якщо просторові обєкти — то найбільшою була інсталяція «Повітря», де середовище будувалося з побутових мішечків різних розмірів напомпованих повітрям. На загал це мабуть більше ніж 10 кубів. Цікаво, що в процесі виставки повітря поступово виходило і ця інсталяція ,так би мовити, сама себе видозмінювала. 

undefined

— Крім малярства, Ви займаєтесь графікою, інсталяціями, кураторською діяльністю з міжнародними проектами, також я знаю про цікавий Ваш проект з використанням землі. Розкажіть детальніше де це було і чому був обраний цей нестандартний матеріал?

— Це відбувалося у 2007 році в Історичному музеї міста Cянок (Польща). Виставка «Post scriptum» була присвячена моїй родині, яка походить з цього міста і підчас горезвісної операції «Вісла», що  відбувалася на цих теренах, була виселена. В пам`ять про ці події , я зібрав деякі родинні артефакти, фото, матеріали з минулого і сучасного життя родини та створив декілька символічних творів з використанням землі. Мотто виставки: земля. Через неї всі конфлікти, що змінюють долі людей, родин та навіть країн. Можу ще додати що ця виставка у моїй творчості займає особливе місце. Я з сім`єю досить часто буваю на цих теренах. Часто ми приїжджаємо на уїк-енд. У нас немає тут близьких… та мабуть це почуття ностальгії на генетичному рівні. Колись мій син сказав: «Тут дуже добре дихається…»  Напевно це щире дитяче ствердження і є визначальною ланкою для єднання територій і поколінь.

— А що стосується ПОП-АРТу? Звідки любов до цього напрямку?

— Під час роботи над першим своїм поп-артівським проектом «Бютифул лайф?..» я відвідав Музей Енді Воргола (у Словаччині) і зустріч тет-а-тет з оригіналами, з рафінованою естетикою, близьке знайомство з філософією стилю і стало основою розуміння та моєї симпатії до поп-арту. А після моєї виставки в залах цього славного музею прийшло бажання поширювати ідеї та інформацію про Енді Воргола саме як американського художника українського походження. В результаті я відчув, що все це відповідає і моїм мистецьким захопленням. 

— Ви брали участь у багатьох виставках і проектах за кордоном, в таких країнах як Естонія, Польща, Сербія, Німеччина, Іспанія, Італія, Америка, Аргентина, Бразилія, Японія та інші. Географія вражаюча! Ваші твори обїздили весь світ! Як за кордоном ставляться до українських художників? Наскільки, умовно кажучи «на Заході» сприймають наше мистецтво?

— Одним з моїх основних постулатів була насичена творча діяльність. Я активно відгукуюсь на пропозиції виставкового плану. Крім цього це дає можливість донести інформацію про Україну та її сучасну культуру в глобальному масштабі. Звичайно наше мистецтво ще не достатньо представлене у світі і часом навіть є певною екзотикою. Але рівень, тобто школа і майстерність не викликає сумнівів. Часто доводилось чути схвальні відгуки про фундаментальність та академізм нашої мистецької освіти. Я вважаю, що українське мистецтво має всі прикмети конвертованості. При більшому розвитку інфраструктури мистецької сфери і діяльності арт-агенцій спрямованих на зовнішній ринок, наше мистецтво може стати конкурентоздатним. Якщо цим не займуться вітчизняні фахівці, то неминуче прийдуть світові. 

— В чому відмінність українського ПОП-АРТу від ПОП-АРТу інших країн, я маю на увазі Захід і Схід? Наскільки в нашій країні затребуваний цей напрямок? Чи багато художників професійно займаються ПОП-АРТом?

— Поп-арт Україну обійшов стороною. У свій «зоряний» час присутності на світовій арт-сцені, у нас він був тоді кваліфікованим, як буржуазний та ідеологічно чужий напрямок. А тепер коли в нас зняли заборони, у світі він вже не є настільки популярним. Поп-арт зайняв своє почесне місце в історичному контексті, а засновники заслужено тепер вважаються класиками. В Україні дуже мало представників відвертого поп-арту. Поширене цитатне використання елементів цього стилю. Найбільша присутність  безумовно у рекламній галузі. Це й не дивно. Для просування будь якого товару — поп-арт є ідеальним інструментом.

Мій поп-артовий проект також не є абсолютним. Я намагаюсь його доповнювати декором. Можливо, це певною мірою українізація, та надання йому ідентичності через мою східноєвропейську ментальність. А на загал, світова поп-артова скриня урізноманітнюється, набуваючи трохи іншої візуалізації.

— Паралельно з малярством, Ви займаєтесь ще й таким жанром сучасного мистецтва як інсталяція. Чому саме інсталяція, чим цей напрямок Вас захоплює?

— Інсталяція дає можливість збагачувати експозицію за рахунок об’ємно-просторових елементів. Та й, я намагаюсь не зловживати ними. Стараюсь керуватись фактором доцільності. Буває що інсталяції носять провокативний характер і тут важливим є відчуття міри. Найважливіше: щоб експозиція була цілісним органічним середовищем яке глядач може самостійно «досліджувати» і подорожувати у заданому автором напрямку.

— У якому стані на Вашу думку в Україні сучасне мистецтво? Які прогнози на майбутнє?

— Я оптимістично дивлюсь на майбутнє. Потенціал досить потужний. Лишається створити умови для появи нових особистостей! Лише особистості здатні вивести мистецтво на новий рівень. Хоча й тут є певна технологія. При толерантному співіснуванням старшого (досвідченого) і молодшого (активнішого) покоління в нашому мистецькому середовищі, коли молодь успадковуючи традиції генерує і талановито реалізовує свій ресурс — появу нових особистостей гарантовано! Це правило справджується у будь-яких медіях. 

—Львів завжди займав особливе місце в мистецтві України. Історично він ближчий до Заходу. Ви як представник цього чудового міста, можете розповісти, наскільки зараз відрізняється художнє життя Львова і, наприклад Києва?

— Львів — більш романтичний, спокійніший з європейськими орієнтирами. Наші вчителі здобували європейську освіту. Традиційно після закінчення студій, митці подорожували Європою, оглядаючи оригінали шедеврів у славетних музеях. А вже потім поверталися і після побаченого розпочинали свою творчу діяльність. Щось подібне було і у моїй практиці тільки значно пізніше після закінчення студій. Навчання на безпосередньому спогляданні оригіналів є потужним поштовхом для самоосвіти і становлення митця. Крім того львівське середовище більш консервативне з монолітними комунікативними стосунками, а київське —  більш структуроване, гнучкіше та орієнтоване на фінансові потоки. Київ, на мою думку, має всі переваги і недоліки столичного мегаполісу. Масштаби і концентрація важелів загальнонаціональної діяльності, об’єктивно диктують свої особливості і у мистецькій сфері. Але близькість Європи для Львова все ж є вирішальним моментом у розвитку і визначенні пріоритетів. 

— І наостанок, хочеться запитати про подальші плани і проекти? Чи Ви готуєтесь до нових проектів, і якщо не секрет до яких саме?

— У мене є проект «Декоративні пригоди» над яким  я працюю понад 10 років. Частково він вже презентувався, але я задумав його як перманентний, тобто я постійно доповнюю його новими творами.

Попри це, паралельно розпочав роботу над іншим проектом який буде різножанровим і є моїм мистецько-асоціативним поглядом на упаковку певного кондитерського виробу. 

Олена Чередниченко

пересувна галерея «Аrtistic»