ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ ВІД ІРИНИ АНТИПЕНКО

Напередодні Дня закоханих ми завітали в гості до депутата п’ятого скликання,заступника голови спеціальної контрольної комісії з питань приватизації ВРУ, Ірини Вікторівни Антипенко.Ірина кандидат юридичних наук, має три вищі освіти, академік міжнародної академії менеджменту. Бесіда проходила в теплій атмосфері домашнього затишку, шармі гостинності, а під час приготування дивовижних страв української кухні, Ірина розповіла багато цікавого про кулінарію, поділилася чудовими рецептами і здивувала надзвичайними секретами справжніх українських господинь.

— Пані Ірино, яку страву Ви готуватиметиме сьогодні, і чому Ви обрали саме її?

— Я прихильниця української кухні. Деякі рецепти моїх улюблених страв дістались мені від моєї бабусі, деякі від моїх колег та друзів. Всі вони надзвичайно смачні, в них є колоритність української нації. І тому,  коли я роблю щось дома, моя сім’я, мої друзі дуже люблять, щоб я приготувала щось смачненьке, українське в тому кольорі, в якому воно є, існувало і існує з давньої давнини.

Зазвичай українська кухня досить калорійна, багато білків і смаженого. Я запропоную Вашим читачам готувати в духовці — це більш корисно і меньш калорійно.

Спочатку я приготую рибу, це звичайний карп. Його можна купити в магазині, або зловити в річці, якщо Ви полюбляєте рибачити. Для запікання бажано брати рибу середньогго розміру, щоб вмістилась в духовку. Карп буде фарширований медом і горіхами. Це моя фірмова страва – звичайний, простий рецепт, але виходить дуже смачно, до того ж корисно, оскільки готується в духовці, а не смажиться.

— В чому є особливість української кухні для Вас?

— Ми живимо в Україні і народилися тут, і ми і наші батьки, діди, бабусі. Вони з самого свого дитинства їли те, що виробляли самі — парне молоко, сир, сметана, те що можна було виростити в городі, в своєму саду. І всі традиції, вбираючи в себе з молоком матері, передавали із покоління в покоління. Це зараз ми можемо в будь-який момент скуштувати страви інших країни. А раніше такої можливості не було. Помітьте, коли ми приїжджаємо закордон і маємо можливість спробувати різноманітні екзотичні страви, після всього цього розмаїття все одно дуже хочеться рідної української кухні: борщику, котлеток, вареничків.

kitchen_1

— Зізнайтесь, є у Вас якісь секрети приготування страв, щоб вони виходили особливими?

Гарний настрій — головний секрет.  До речі, є ще один секрет: я займаюсь трудотерапією. Коли до мене в гості приходять друзі, знайомі, ніхто не чекає, поки все приготується. Я всіх залучаю до роботи. І всі проблеми і турботи забуваються.

— А Ваша донька, Діана, допомагає Вам на кухні?

— Звичайно! Вона дуже смачно готує. Я завжди її вчила, що як би там життя не складалось, вона має вміти робити все самостійно, тим більше готувати. Я розумію, що всі ми працюємо, всі дуже зайняті, у всіх немає часу. Але жінка має робити щось своїми руками, кожна, з нас, повинна вміти готувати. Уявіть, якщо мати не зуміє приготувати малюку кашу? Справа навіть не в тому, як гарно вона готує, а в тому, що це робить саме вона — Мама. Дитина завжди відчуває такі речі, їжа несе енергетику того, хто її готує. 

Згадую пиріжки моєї бабусі. Я виросла на них, але повторити їх не можу. Кладу в тісто ті самі інгредієнти, роблю все точно, як робила вона. Але тей неповторний смак, саме її пиріжків, все одно неможливо передати…Тому що в тих пиріжках була її любов. Спитайте у будь-якої домогосподарки: коли в неї добрий настрій, коли вона співає, коли вона хоче приготувати щось смачне для діток, сім’ї, чоловіку, батькам, друзям. Як це у неї виходить?  А коли вона прийшла з роботи втомлена, не в настрої. Який у неї буде борщ?

— Тобто невід’ємний інгредієнт в кожній страві — це любов. Так?

— По-перше. Це не тільки в кожній страві, це й в кожній справі! Якщо я щось роблю з задоволенням, з любов’ю, я тоді навіть і особливих зусиль не прикладаю, в мене все виходить само собою. Так є і коли готуєш — з любов’ю, з Богом, коли робиш те, що ти хочеш робити — це завжди виходить чудово. 

— Одже Ви погоджуєтесь із твердженням, що кулінарія — творчиий процес. Чи траплялось Вам самій винаходити страви? Що Вас надихає?

— Дуже часто доводилось готувати із того, що є в холодильнику. Буває, прийдеш додому ввечорі, а тут ще й  гості завітали. І всі голодні, всі хочуть їсти. Звісно, спеціально нічого наготованого немає. Що робити? Треба ж чимось всіх нагодувати!

Тут важливо зуміти, приготувати так смачно, коли в тебе пустий холодильник, щоб усі сказали: «Яка майстриня!».
До того ж треба, щоб у вас вдома були продукти прості в приготуванні. Ну, скажімо, в мене завжди є спагетті. В холодильнику, завжди є свіжі ягоди, заморожені гриби. Я можу зробити спагетті з грибною підливкою. А з ягід я роблю якийсь десерт.  Швидко, смачно і всі задоволені. Доречі ті страви, які я Вам запропонувала сьогодні дуже прості та корисні і доступні кожній родині. До того ж вони дуже смачні, і як кажуть мої друзі: "смачніше ніж в ресторані". Якщо ви дуже любите свою компанію, з якою обідаєте, або вечеряєте, то що б ви не поставили на стіл, якщо це з зроблено з добром, люди це сприймуть як, дуже смачну страву. Потім ще питатимуть, в чому секрет. А секрет один — любіть людей.

kitchen_2

— До речі про компанії… Пані Ірино, чи доводилось вам готувати звані вечері, щось особливе, які незвичайні страви подавались?

— Я часто готую звані вечері. Приходиш до того часу, коли починаєш планувати свої вихідні інакше, думаєш: «Ага, в тебе є неділя, або субота, або просто видався вихідний день, треба запросити друзів, поспілкуватися». Життя занадто коротке. Щоб встигнути поспілкуватись з рідними, друзями.. Поки живі наші батьки — ми ще є діти. Тому будь-яке застілля — це певна нагода почути рідну душу, допомогти у будь-якій справі порадою, підтримкою. Я завжди нагадую всім – відволікайтесь частіше від своїх буденних справ. І спілкуйтеся — відверто, щиро з рідними та близькими.

Як у нас в Україні кажуть: «Приходьте на чай».  А до чаю потрібно поставити першу, другу, третю страву, компот і ще солодке.

У мене є друзі, які приїжджають з-за кордону, так вони заздалегідь телефонують і кажуть: «Ми до тебе їдемо на борщ». На борщ — це на борщ. 

— У Вас напевне, особливий борщ…

— Мій борщ особливий тим, що я його сама в чомусь вигадала. Він має свої переваги, але я готую борщ таким, яким його люблю. Наприклад, не їм жирного, тому мій борщ пісний. Проте всім подобається, друзі люблять його.

— Пані Ірино, скажіть, які у вас сімейні вечері? Можливо у вас є якісь свої традиції?

— Як правило, ми завжди  вечеряємо всією сім’єю. Буває таке, що хтось у відрядженні, десь зайнятий... Але ми намагаємося часто збиратися за одним столом. За сімейним столом можна спокійно поспілкуватися з родиною. Наприклад, в минулому році ми з чоловіком відсвяткували 30-річницю спільного життя. І звичайно, якщо у нас такий довгий шлях, нам завжди є про що  поговорити, майже всі друзі, знайомі — спільні, навіть справи спільні. Тому це є ритуал спілкування: збираємось не стільки смачно поїсти, скільки поспілкуватися. 

— Як Ви обираєете продукти для своїх страв, чи є якість критериї?

— Звичайно. По-перше, всі продукти, особливо, молочні, м’ясні, рибні, я, купую на ринку, щоб вони були свіжі. Не заморожені. Те саме з овочами і фруктами. Тобто, їсти свіже, по-перше. По-друге, у мене дуже багато друзів, в Миколаївській області, в Криму, в Карпатах, і іноді вони мені передають щось смачненьке. Воно і смакує більше,тому що від друзів. З якісного продукту виходить якісна страва.  І виходить вона саме такою, як має бути.

— Розкажіть про якусь особливу страву, яку вам доводилось куштувати в регіонах України, по яким ви мандрували?

— Так я куштувала незвичайні страви, коли їздила по Україні. Я записувала рецепт, а тоді готувала його вдома. Однією з таких страв є карпатський банош. Я вам його приготую після рибки.

— Пані Ірино, страви вийшли просто дивовижними. Що б Ви могли порадити нашим читачам, жінкам, щоб страви виходили такими ж смачними?

— Бути завжди в гарному настрої, відноситься до всього з любов’ю. Беріть найсмачніші свіжі продукти і співайте!

— До речі, у Вас така атмосфера, навіть на кухні, — творчості, духовності... Це теж має свій вплив на приготування?

— Звичайно. Все, що  ви тут бачите, це подарунки і сувеніри, які я привозила з-за кордону, коли була у відрядженнях. Тобто немає жодної речі, яка була б просто спеціально куплена в магазині. Все це за багато років було зібрано з моїми друзями. У мене є маленький такий глечик. Він не являє собою нічого особливого, але це річ моєї покійної бабусі. Він єдине, що мене від неї залишилось, тому я його зберігаю, всім показую.

— Вишиванка на Вас така гарна, теж подарунок, чи сувенір з якогось українського регіону?

— Це для мене зробила Косівська майстриня. Косів — районний центр в Прикарпатті. Вона зробила це вручну і розшита вона бісером. Ми з нею товаришуємо, тому вишиванка стала мені від неї подарунком. А нашиї в мене намисто яке, називається українські згарди. До речі ця ж сама майстриня розповідала мені, що там, в Косові, є університет, де навчають народної промисловості. Цю вишиваночку я люблю вдягати в гості, особливо на весілля, та обов’язково, коли йду в якийсь український ресторан. Мене часто запитують, де я таку красу купила. А я відповідаю, що Україну треба знати. Це дуже цікава країна, де зібралось дуже багато всього, адже в нас така надзвичайна культура.

Бесіду вела Іванна