"ЛЮДИНУ НА ЗАПЧАСТИНИ"

В мінохоронздоров'я винесена на розгляд презумція згоди на посмертне донорство. Які Закони може приймати парламент? Чи існують якісь обмеження повноважень депутата щодо прийняття Закону для народу? Чи може держава забрати тіло людини після його смерті і розпоряджатися ним на свій розсуд? Або, наприклад, частину тіла, або кілька органів?

СЕРГІЙ КАПЛІН:

Вы знаете, я считаю так, что, конечно же эту тему могут прокомментировать больше специалисты, которые занимаются конкретно данной проблематикой, но я скажу общую позицию, которая касается не только здравоохранения. У нас привыкло государство, особенно верховный совет, особенно большинство, принимать решения абсолютно не обсуждая их с гражданами, с экспертами. Оно игнорирует гражданское общество, у которого есть чёткая позиция и которое может дать соответствующую оценку той или иной инициативе. Без этого абсолютно ненормально и преступно вообще что-нибудь приносить в Верховный Совет и рассматривать.

МИКОЛА ГАБЕР:

Якщо ми говоримо про принципово людську позицію… Кожну людину Бог створив суверенною, незалежною. Його тіло і душа є його природнім правом. Але з точки зору Закону депутати можуть приймати рішення. Питання в тому, чи потрібно це… Вам доведеться захищатися, доводити що це неправильно. Це вже в третій раз висувається ця презумпція на рішення Верховної Ради. Ми вимагали, щоб цього не було. Тому що немає громадського контролю за цим, немає культури відносин. Майже 6 років назад в Норвегії ще на нас дивилися, як на країну, яка нелегально торгує органами. І сьогодні вона не стала краще. Ні в якому разі не можна приймати такий Закон. Він не допоможе, а зробить це відкритим бізнесом, легаль-ним. І людей будуть вбивати на вулиці за квартиру, за депутатське місце, за що завгодно. Будуть вирізати органи, це і зараз роблять,але сьогодні це кримінал, а завтра це буде дозволено. А як же бути з тими бідними людьми, дітьми і дорослими, які помирають? Якщо хвороба виникає сьогодні, є рідні, люди, до яких можна звернутися, і вони можуть дати свій дозвіл. Можна вирішувати це питання поетапно — 300 — 500 тисяч лікарів, які начебто розуміють про те, хто і що бажає сьогодні, і що потрібне державі. Нехай покажуть на собі приклади. В першу чергу транспалнтологи стануть донорами, віддадуть свої органи, органи своїх дітей. Створять базу із людей, які з цим згодні, навчалися і розуміють на що йдуть. Вони сьогодні ж стануть донорами! Нехай покажуть, що вони цього не бояться. В нашій країні найти злочинця важко. А знайти якісь папери по БТІ ще важче. От наприклад, привезли умираючу людину з ДТП — щоб знайти папірця, якого він там десь підписав про заперечення, за 2-3 години — це не реально. Скажуть: просто не знайшли. Якщо буде ця бідна людина не мільйонер, не депутат, обов’язково скажуть: нічого не було, не знав, не знайшли, база даних дала збій, це не він винен. Почнеться різня, якої світ не бачив. 

organi_2

АНАТОЛІЙ КІНАХ:

Нам відома ця спроба ввести законопроект, який дозволяє без погодження людини, яка померла, використовувати донорські органи. Абсолютно не сприймаємо такий варіант. Це абсолютно не цивілізовано. І може створити дуже серйозні проблеми —  чорний ринок. Тому ми проти. Є цивілізовані норми, коли людина сама фіксує це, як прояв своєї волі. І тільки на основі її волевиявлення можна далі щось робити з цими органами.

ВОЛОДИМИР ЛИТВИН:

Питання в тому, що це має залежати виключно від рідних і близьких людини, яка в силу певних обставин пішла із життя. В мене двояке ставлення до цього факту, оскільки я часто зустрічаюсь з людьми, які без нирок і постійно на гемодіалізі. І вони апелюють,і апелювали, в тому числі, до мене: «Я хочу жити. Коли ви приймете відповідне рішення?». С другого боку, є етичний момент, є відповідні наші усталенні традиції, підходи, бачення, нарешті — віра. Тому, це доволі складне питання. І разом з тим мені бачиться, що треба думати про живих. А Верховна Рада, якщо вже дійде до голосування, має визначити визначити головне — якщо це вирішує людина, заповідає сама — то да! А просто «приписом» визначити, що людину зобов`язані розібрати на запчастини — такого не буде! Тут повинна розглядатись позиція тільки самої людини, її бажання, її душі, її життя.

ГЕННАДИЙ МОСКАЛЬ:

Категорически против. Дело в том, что ни с нашим это менталитетом. Если я при жизни напишу, что я готов отдать свои органы на донорство, меня не будут лечить, а будут делать все, чтобы я быстрее умер, и чтобы эти органы продать. Такой наш менталитет — у нас не лечат.Или ты должен занимать огромную должность, или ты должен иметь деньги. И чем больше ты имеешь денег, тем больше у тебя находят болезней, и тем больше тебя лечат, до тех пор, пока ты не умрешь или у тебя не кончаться деньги. Вот такая система у нас здравоохранения. Если при такой системе здравоохранения, с таким менталитетом, который развился у врачей на обогащение, по любому поводу, у нас все, кто запишет и добровольно, из благородных целей, захочет помочь чужому человеку, он просто преждевременно отправит себя на тот свет.

РУСЛАН СОЛЬВАР:

Я отношусь к этому отрицательно. Такой вопрос очень щепетильный, индивидуальный, и наше общество еще, не готово к таким вопросам о донорстве. Возможно, это и необходимо для помощи больным людям. Но сегодня это некое веяние Запада, и как оно будет воспринято  в нашем обществе — непредсказуемо. Даже сама мысль, когда мы говорим об этом, отталкивает. Но это не однозначно, не будет, такого, что все 100% согласятся «За» или «Против». Кто-то будет смотреть, как на необходимость помочь тому, кто не дай Бог, попал в беду. Но, в целом, конечно, мне кажется, что будут трения по этому вопросу и так сразу решения не примут. Я думаю, что рассматривать, Верховная Рада имеет право.  Тут же вопрос выносится под благими намерениями,  для того чтобы помочь. Поэтому мы и посмотрим, как Верховная Рада отреагирует.  Раз уже вопрос есть, я думаю, его вынесут на рассмотрение. Но я считаю, что ни в коем случае нельзя допускать принудительные меры, ни в каком Законе.  Мы не будем голосовать за такой Закон, где принудительно необходимо это решать. Человеку ничего нельзя навязывать. Он только сам должен решать!

ЯРОСЛАВ СУХИЙ:

Это общеевропейская, общемировая практика. Поэтому, если человек, при жизни, сказал: «После моей смерти не смейте ничего трогать» — это его право. Если он сказал: «После моей смерти делайте со мной, что хотите» — это право тоже его. Поэтому здесь права человека никак не нарушены. Право выбора остается за ним. Не надо путать, если человеку 60 и больше, то с него никто ничего брать и требовать не будет.

СЕРГІЙ САС:

Я завжди відносився до людей з повагою, які є фаховими в певній сфері. І, вважаю, і ніхто мене в зворотному не переконає, що найбільша проблема в Україні — це спеціалісти широкого профілю. Я не відношуся до фахівців в галузі медицини. Але можу сказати свою суб’єктивну думку, коли виникне в залі це питання. Особисто зустрінуся з людьми, чия думка  в сфері медицини для мене є важливою, я з ними пораджуся, якщо мене переконають, буду підтримувати ту пропозицію. Тому, єдине, я можу висловити загальні речі, які зводяться до того, що треба вивчити світовий досвід — як це відбувається в інших країнах. З одного боку, ніби є в принципі гуманним, щоб життя, або закінчення життя одних людей допомогло продовженню життя інших людей. Але, звичайно, так як це відбувається в Україні, коли  час від часу виникає інформація, офіційна, чи менш офіційна про те, що десь, когось убили, чи умови такі створили і забрали органи, і все інше. Це є проблемою рівня культури суспільства і відношення до цього. Тут треба враховувати обов’язково певні релігійні аспекти. І без цього не обійтись. У нас православна країна, і у нас є інші конфесії. Необхідно враховувати і віросповідання людей, тому що багатьом віра не дозволяє такі речі взагалі. Тобто, це комплексне питання. А взагалі щоб підписати щось, треба знати що підписати. І вся діяльність обов’язково повинна здійснюватись в законних рамках. Де межа законності, а де злочину. Якщо правовідносини в законодавчому аспекті не будуть врегульовані, то тоді взагалі це не буде ніяким злочином, взагалі це не можна якось кваліфікувати. Треба щоб була межа, яку не можна перейти в цій ситуації. Верховна Рада, як єдиний законодавчий орган і повинна приймати Закони, які вимагають правового регулювання . Суспільству, якщо ці закони погані, або вичерпали свою необхідність і функціонування, то їх треба визнавати, такими, що втратили чинність, приймати інші Закони. А якщо сфера взагалі не потребує правового регулювання, багато таких сфер залишилось поза правовим колом , ще за радянських часів, то тоді  не має і питання регулювати. Я думаю, що цю сферу треба регулювати, питання якої ви піднімаєте. Тому Верховна Рада повинна визначитися, але в рамках дозволеного, в рамках етики, в рамках поваги до громадян, до їх сповідування. І це  питання, повинно розглядатися не тільки парламентом. Тут повинні бути фахові обговорення, на фаховому рівні. Тут повинні бути громадські обговорення, слухання повинні провести і вивчити ситуацію в суспільстві, а потім вже розглядати
в парламенті.

ВОЛОДИМИР МАКЕЄНКО:

Ми відхилили цей проект Закону, ще у попередньому скликанні. Не винесли його на розгляд Верховної Ради. Для цього і існує Верховна Рада, фракції, комітети, щоб такі речі не пропускати.