ЛЮДИНА З МАНІФЕСТОМ

Колись він вивчав «Маніфест…», написаний іншими. Тепер написав свій. Спочатку справами, потім словами… Це маніфест особистості, яка стояла у витоків незалежності, пройшла в політиці «вогонь, воду й мідні труби», не втратила своє «я», розкривши його у різних іпостасях. Анатолій Толстоухов був серед перших і вже ніколи не буде останнім.

— Анатоліє Володимировичу, в нашому журналі «Народний депутат» є рубрика «Вони були першими». Ви були серед них. Як це сталося?

— Переміг на виборах до Верховної Ради України у Волноваському районі (148 виборчий округ)у 1990-му році. Зараз ці вибори називають найбільш чесними та чистими. Час дійсно ніби відкриває очі і вони бачать нашу історію краще. А тоді я немов з глибокого тилу потрапив на передову   — демократії, незалежності, державності. Вони просто так не народжуються і не даються. Тому ми стали і черговими, і першими.

Tolstouchov_2

— Важко далася перемога?

— Я б не сказав, що важко або дорого. Ані грошей, ані штабу в мене не було. Головним моїм союзником був час, в якому люди вже хотіли змін. Я був їх своєрідним символом.

— Яким чином?

— Отримав направлення у Волноваську міськрайредакцію газети «Прапор праці» після Вищої партійної школи. У 1988-му році ніхто ні про які вибори не думав. Я багато писав і по — новому. Це завжди породжує як друзів, симпатиків, так і ворогів. Перших виявилося більше… Серед них потім опинився і мій опонент, голова райвиконкому М. Яременко. — Ніхто з волновахців так високо ще не злітав. Тому сподіваюся, що я їх не підвів.

— Як Вас зустріла столиця?

— Це вже було інше місто, ніж у 1988-му році, коли я його залишав. Ми стояли  на порозі історичних змін, які не можна було зупинити. Центром цих змін став парламент. Він був і політичним Олімпом, і Везувієм водночас. «Майданом біля церкви, де революція іде»…

— Скільки Ви їх пройшли?

Залежить від того, що революцією вважати. Насправді, думаю ще одна ніяк не скінчиться. А попереду ще 2015-ий, 2017-ий… — Велика українська демократична революція. І початок її не в Києві, а в Москві… Історія цікава річ. Відомо  їй: де день, де ніч…

— І 2004-ий не вважаєте революцією?

— Я дивився на неї не з майдану, а з сьомого поверху Кабміну. Звідти бачив політичну смуту, «ігри демократів». Все інше робилося за інформаційними технологіями. Порахуйте і побачите: учасників бойових дій чомусь більшає. Тих, хто стояв на майдані, туди і силою не збереш. Яка ж це революція? І де бойові дії? Не життя, а трагіфарс, шоу абсурду.

— Не збираєтеся написати книжку про ті події?

— Мене до цього постійно підштовхують, але я не поспішаю. Усьому свій час і спогадам також. Я ще вперед дивлюся. Звідти і минуле краще видно…

— Якщо все ж таки озирнутися. Що сталося: з Вами, з нами, з країною?

— Ми вже 22-е літо себе шукаємо,
свій шлях,

Фундамент від імперій світу
і ще не європейський дах.

І сутність ще не українська,
а як небо, воздух і земля,

І дух, на жаль, не богатирський,
хоч і прекрасне немовля.

Це якщо про нас всіх і країну. Щодо мене особисто, то за двадцять один рік в політиці та на державній службі я пройшов усе, щоб сказати: владу давали, відстороняли, сам її залишав, але нікого не зрадив і себе не продав.

— Чула таку думку: пішов у політику як у піар або без вісті пропав. Ви ж виринали у багатьох іпостасях: журналіст, вчений, поет-пісняр, громадський діяч. Як це Вам вдалося?

— Верховна Рада дійсно унікальне місце: школа, лабораторія, полігон… Величезні шанси і спокуси. Якою дорогою підеш, туди і попадеш: хто в історію, хто в халепу. Я реалізовував шанси і можливості. Писав свій «Маніфест особистості» почуттями, думками, справами. Так буде називатися збірка поезій, яка вийде в цьому році.

— Якби Вам запропонували збити драбину з головних моментів вашого життя у політиці. Якими б вони були?

— Те, що зроблено для людей, суспільства, держави — підтримка незалежності   — НДП та «Злагода» — виступ проти П. Лазаренка та звільнення його з посади   — «сидіння в Кабміні» під час «помаранчевої революції», заява про відставку, кримінальна справа від В. Ющенка — досвід опозиції — статус «зайвого» в різні часи   — робота заради майбутнього. 

— Коли більше хвилювалися: виходячи вперше на трибуну ВР як доповідач чи на шоу Я. Табачника як співак?

— Це зовсім різні хвилювання. Шоу ніколи не буде твоєю Голгофою. Там все простіше. Головне, щоб техніка не підвела. ВР «під фанеру» не працює. Але для довічного сорому може вистачити і слова, єдиного…

— Фрейд якось сказав: «Остроумие   — отдушина для чувства враждебности, которое не может быть удовлетворено другим способом». Ви людина з надзвичайно гострим розумом. Це і про Вас.

— Боюся, що Фрейд не мене мав на увазі, хоча сказав влучно. Не хочеться вірити, що гумор, сатира приходять, наприклад на естраду, через віддушини ворожості авторів та артистів. Якщо це, звичайно, дійсно гумор та сатира, а не жалюгідні потуги «Розсмішити коміка».

— Як Ви почали писати «Толіки»?

— Взяв приклад з Ігоря Губермана, який пише «гаріки»…, і подумав собі: «Чому не бути «толікам»? В дитинстві мене звали Толіком. Що ще писати дорослому Толіку, як не толіки?

— Перший пам’ятаєте?

— Доки влада баксує, реформи буксують…

— «Толіки» важко народжуються?

— Як правило, злітають з думки, як слово з язика, на папір і влаштовують свій пір…

— Що Вас надихає на творчість?

Хочеш як людина жити,

Вчись любити і творити

Все життя, в усі часи…

Добра прагни та краси,

Істини шукай обличчя,

Йди шляхом, а не узбіччям…

Життя надихає, і все, що в ньому…

Tolstouchov_5

— Ви зараз немов в тіні знаходитесь. Що самі скажете про свій внутрішній стан і особистісний статус?

Я — не свой, я — не чужой,

Я — лишний,

Но так решил не я

И не Всевышний.

Мне не впервой из этой чаши пить,

И это тоже означает жить.

Саме тому це не повинно заважати роботі. А її, як завжди, вистачає. Як казав хтось із великих: любов і робота — головне в нашому житті.

— В світі криза. В країні кризи. Одна хвиля змінюється іншою. Погодьтеся, важко залишатися оптимістом.

— Оптимізми різні бувають. Його сучасна формула: жити, любити, творити в умовах цивілізаційної кризи. Це коли ми знаходимося в епіцентрі кризових процесів, а не спостерігаємо їх. Маємо пройти крізь кризи, щоб отримати в майбутнє візи

— Довго чекати доведеться.

— А ми давайте довго жити, тоді і чекати буде легше. Я собі, наприклад, загадав 110 років життя.

Когда 110 лет мне будет

И в жизнь закончится игра,

Скажу всем: до свиданья, люди,

Я ухожу: пришла пора.

— Ви віруюча людина?

— Кожна людина по-своєму шукає дорогу до Бога. Я не є виключенням.

У каждого своя дорога к Богу.

Он к нам пришел, а нам к нему идти.

Это не путь, когда все строем, в ногу,

Не та орбита: хочешь   — так лети.

Оставить тело бренное придётся.

Остывшее в заботах и трудах,

Душе спасибо, это ей не ймётся

Не превратить тебя как личность в прах.

А может её нет, как не трудился

За жизнь не написал ты свой устав,

Между рабом и роботом таился,

А за свободу так и не воссстал.

Любви живой воды ты не напился,

В себе дракона так и не убил,

Крестился чаще всуе, чем молился,

Как-будто жил, а может и не жил…

И вот она уже стоит на входе,

Без тела, без души и голодна,

Пусть жизнь нас в заблужденье не заводит:

Это рождений много, смерть — одна…

Других она скопление энергий,

Иных дорог начало   — не конец,

И если за тобой тропа свершений,

То путь она… Пути она венец…

Она твой финиш на Олимпиаде,

Куда даёт путёвку только Бог,

Ты к ней бежал, как к золотой награде,

А дальше уже вечности порог.

И да поможет всем нам Господь Бог!

— Якщо молитеся то як і за що?

— Частіше всього за Україну. Для цього і написав «Молитву за Україну».

Боже, поможи розкрити сили,

Що в своє творіння ти заклав,

Щоб у справах виростали крила,

Щоб я долі іншої не знав.

Не шукав я іншої дороги,

Ніж служити людям і Тобі,

Щоб здолав усі життя пороги

І ставав сильніше в боротьбі.

Щоб у всьому: в пам’яті та мріях,

Як життям Кобзар нам заповів,

Поставала вільна Україна

І її Господь благословив.

Нас мільйони, ми твоє творіння,

Але Україна в нас одна — 

Принесемо їй весну спасіння,

З нами хай залишиться весна!

З-під землі, і з Неба нас благають,

І з майбутнього та із старих часів

Пращури та правнуки вмовляють

Невмирущим хором голосів:

— Боже, поможи розкрити сили,

Що в свої творіння Ти заклав,

Щоб життя ми здобули щасливе

І від того світ добрішим став!

— В якій мірі Ви зробили себе і в якій мірі Ви готові розділити свої лаври з дружиною, наприклад, друзями…?

Якщо не будеш сам себе ліпити, нічого справжнього не вийде. Якщо будеш глиною в руках інших, то це не будеш ти. Мені вдається знаходити, може й не золоту, але середину. Я вдячний батькам, дружині, дітям, вчителям, друзям, опонентам за те, що буди і є в моєму люднотворенні. Хтось більше, хтось менше. Сама по собі людина як особистість не народжується. Для цього потрібні життя та інші «я». І обов’язково потрібно:

Выйди из собственной тени,

Выйди из тени других,

Это запомни мгновенье

И помолись в этот миг.

Сколько тебе? — Безразлично...

Кто ты? — Не все ли равно...

Время теперь уже личное

Ставить на жизни клеймо.

— Дякую Вам. Ви були серед перших не випадково. Я переконалася в цьому під час зустрічі з Вами.

— Дякую. Бажаю Вам і «Народному депутату» завжди бути серед перших і кращих.

Бесіду вела Юлія Дягілєва