ОЛЕКСАНДР ШИРВІНДТ: «Я І ЗАРАЗ НЕБАЙДУЖИЙ ДО ЖІНОК!»

—  У Києві Ви завжди бажаний гість. Із чим у Вас асоціюється українська земля?

— В основному — з прожитим життям. Скільки себе пам’ятаю, всі мої важливі звершення пов’язані з Україною. Адже перші мої гастролі ще в студентський час відбулися саме в Києві. Нас, студентів Щукінського театрального училища, в 1954 р. привезли грати в масовці у виставі «Великий государ» театру ім. Л. Українки. Пригадую, всі відомі артисти розбрелися тоді хто куди: на пляж, по обкомівських дачах. Перші мої кроки в кіно відбулися в Одесі. Там я знімався у фільмі «Приходьте завтра» (1963 р.) у режисера Євгена Ташкова. Грав із знаменитою Катериною Савіновою та Анатолієм Папановим. Працював у Києві в картині «Вона Вас любить» разом з Георгієм Віциним та Ігорем Дмитрієвим. Я часто приїжджав на Україну з гастролями, творчими вечорами і до сих пір обожнюю київського глядача.

— Сьогодні, коли приїжджаєте до Києва, які місця обов’язково відвідуєте?

— Усе залежить від настрою. Обожнюю прогулюватися дніпровськими пагорбами і київськими бульварами, приходжу поклонитися до Києво-Печерської лаври, подобається район колишнього стадіону «Динамо». Свого часу з нині покійним Валерієм Лобановським ми мали доволі дружні стосунки.

— Київ вважають містом закоханих. Ви пам’ятаєте своє перше кохання?

— Перше кохання трапилося у шкільний період. Усі мої однокласники, в тому числі і я, були закохані з шостого класу в нашого класного керівника Олену Миколаївну. Їй було 24 роки. З нею одружувався наш піонервожатий, десятикласник Аркаша Домбек. У радянські часи така подія була подібною до підірваної бомби! Її одразу ж вигнали зі школи за аморальну поведінку. Дивовижно, але ця чудова сімейна пара й досі разом: їй вже за дев’яносто, а йому років 85. У молодості вона була надзвичайно чарівною! Коли Олена Миколаївна вийшла заміж за Аркашу, я і мої «колеги по нещастю», мало не вбили суперника через ревнощі. Слава Богу, в майбутньому мені не довелося пережити почуття нерозділеного кохання.

— Ви романтична натура, як і всі творчі особи?

— Дуже! Тільки вся моя романтика нині сидить глибоко всередині і відома лише мені самому. Хіба що моя дружина Наталія пам’ятає мене ліриком-романтиком.   

—  Одного дня Ви сказали фразу: «Краще, щоб друга половина була з іншої сфери». Ваша дружина – архітектор. Це випадковість чи свідомий підхід до вибору супутниці життя?

— Я і зараз вважаю: дружина має бути поза мистецтвом. Так вийшло, що моя друга половина – архітектор, але вона могла бути і водопровідником. Головне, щоб не актрисою! Для мене це вкрай принципово. Ми познайомилися з Наталею ще старшокласниками, коли я грав в аматорському спектаклі «Без провини винні». Мені тоді було всього чотирнадцять років.

Shirvindt1

— Як Ви робили пропозицію руки і серця Наталії?  

— Це трапилося взимку: десь наприкінці січня чи початку лютого. Я прийшов свататися до неї додому, але не з порожніми руками, а з величезним оберемком пахучого бузку. Уявляєте, бузок посеред зими?! Я тоді спеціально їздив у Ботанічний сад і всіма правдами й неправдами зміг виканючити там букет заповітного бузку. Наталія до того ошаленіла від такого несезонного дарунку, що погодилася, нероздумуючи! Я був упевнений в своїй перемозі. Чоловіки, вмійте приємно дивувати своїх жінок!

— Ви прожили 54 роки з єдиною дружиною, Вашого ж віку.  Деякі артисти (Михайло Козаков, Андрон Кончаловський, Олег Табаков), що старшими стають, то молодші у них дружини. Невже Вас не приваблювала така перспектива?

— Навіть подумати про це страшно! Треба ж відповідати цій молодій довгоногій красуні за всіма параметрами! Але я допускаю вірогідність великих вікових перепадів у любовних стосунках. Хоча буває таке вельми рідко…

— Після зйомок у фільмі «Бабій» на Вас повісили саме цей ярлик. Ви подібні до свого екранного героя?

— Бабієм я ніколи не був, хоча і зараз небайдужий до жіночої статі! Жінки – дуже красиві тварини. Я звертаю увагу на блондинок, і не тільки. Мені подобаються пані з відчуттям гумору і в міру розумні, з довгими ногами, кирпатим носом і довгими пальцями рук.

— Тобто, Ви підтверджуєте, що чоловіки віддають перевагу жінкам не надто розумним?

— А чого з вами розмовляти? Тільки
пітніти!

— Вважається, що в жінці має бути загадка. На Ваш погляд, в чому найбільша наша загадковість?

— У тому, що жінки абсолютно іншої фізіології — і все!

— Наскільки велике значення у Вашому житті мають жінки?

— У мене була чудова мама Раїса Самійлівна, між іншим, замолоду грала у МХАТі. З улюбленою дружиною Наталкою в 2008 році ми відсвяткували золоте весілля – п’ятдесятиліття спільного життя. А ще у мене є обожнювана онука Олександра (до речі, я завжди мріяв про доньку, а не про сина): сподіваюся, що її назвали на мою честь! Отже, мене все життя супроводжують жінки.

— Ваші онуки вже вступили в доросле життя?

— Онук Андрій не став продовжувачем нашої акторської династії. Це таке щастя! Мої батьки не хотіли бачити мене артистом і свого сина Михайла ми з дружиною теж усіляко відмовляли від акторства.  Але нічого не виходило. Андрій же сам обрав свій шлях: він став юристом з рим­ського цивільного права і зараз викладає в МДУ. Напевно, він вирішив наслідувати мого діда Густава, що був адвокатом. На відміну від мене, онук віртуозно знається на комп’ютерній справі. Онучка Олександра закінчила Гуманітарний університет, за спеціальностю — мистецтвознавець.

— Правда, що захоплюєтеся грою на скрипці, як і Ваш батько, професійний скрипаль?

— Мене в дитинстві мучили грою на скрипці! Я шість років навчався в музичній школі, але мене терпіли лише через тата, який там викладав. Однак терпіння педагогів скінчилося – і мене вигнали, незважаючи ні на що. Отже, зі скрипкою у нас дует не склався.

— Здебільшого Ви грали позитивних героїв. Чому так рідко можна Вас побачити у вкрай негативних образах?

— Як? Навпаки, я все своє кінотеатральне життя був розбещувачем і меншовиком. Інша справа, що ширвіндтовський шарм нікуди не заховаєш! Поняття не маю, звідки він узявся.

shirvindt

— У Вашій ранній фільмографії є картина під назвою «Крах». Чи були Ви хоч раз у житті на межі краху?

— Життя дуже довге, велике й різноманіт­не. Я прожив багато років і епох: бачив крах країни, світогляду, добробуту. Доводиться якось співіснувати в умовах, які постійно змінюються, що супроводжується втратами, муками, сумнівами, докорами сумління.

— Відомо про Ваш творчий і дружній альянс з Андрієм Міроновим, який був Вашим випускником. Про нього говорять як про людину доволі невживчиву та суперечливу.

— Якщо людина з усіма уживається — це не ОСОБИСТІСТЬ, вона ніхто. Талант має право на індивідуальність. Андрій міг надзвичайно швидко закохуватись, у всіх розуміннях цього слова: у професію, роль, жінок, друзів. Якщо він у комусь сумнівався, то віддалявся від цієї людини, замикався в собі, але ніколи не співіснував поряд з неприємними особами, які розчарували його. Лише в цьому складність характеру великого Андрія Міронова. До речі, мій онук Андрій — його хрещеник.

— Вам доводилося переживати зраду в колі своїх друзів, знайомих, колег?

— У глобальному сенсі, ні. У дрібницях — бувало. Але наше життя складається з суцільних компромісів і помилок. Усе залежить від того, чи готова людина прощати, зрозуміти і пробачити вчинки іншого. Але має бути межа, яку не можна переступати. Я досить відхідлива людина: завжди прагну поставити себе на місце іншого, і в дружбі — я однолюб.

— Які дні у Вашому житті вважаєте за найщасливіші?

— На пляжах Канева ми безтурботно проводили відпустку: я з дружиною і Андрій Міронов зі своєю тодішньою молодою дружиною Катериною Градовою. Цілий місяць ми лежали в цих «піщаних дюнах» і були «на сьомому небі» від щастя!