Кулінарні традиції родини Лілії Григорович

Професія політика й досі вважається в Україні переважно чоловічою справою, про що свідчить кількість народних депутатів-жінок у парламенті. Утім, Лілія Степанівна Григорович на своєму прикладі демонструє, як в українській жінці можуть одночасно поєднуватися як якості серйозного політика, так і такі, що притаманні справжній хранительці домашнього вогнища.

Лілія Степанівна, народний депутат п’яти скликань, член Комітету з питань охорони здоров’я гостинно запросила нас у гості. Вона охоче розповіла нам про свої найулюбленіші страви, висловила своє ставлення до постування, дієт, до ролі чоловіка в кулінарній справі… Про усе це читайте в матеріалі.

— Спосіб життя цілковито впливає на режим нашого харчування. Як Вам вдається поєднувати мандат народного депутата з приготуванням страв для своєї сім’ї?

— Те, як ми харчуємося великою мірою залежить від календарного плану сесії. Якщо складається так, що мій графік виходить дуже щільним і напруженим, і я можу це передбачити, то намагаюся приготувати деякі страви, що їстимемо протягом тижня, заздалегідь. Як правило, з «першого» варю велику каструлю борщу або супу, з «другого» — щось м’ясне. Далі, за мірою необхідності, підварюю гарніри, роблю салати, тобто те, що можна швидко приготувати. А ось коли вільного часу з’являється більше — умикаю фантазію і займаюся творчістю на кухні. Я надзвичайно люблю готувати — отримую від цього задоволення та релаксую.

— Ви з чоловіком обоє за першою спеціальністю — лікарі… Яким чином лікарські знання впливають на режим харчування Вашої родини? Можливо, Ви складаєте раціон здорового харчування? 

— Хоча за спеціальністю я працювала дуже давно — своєрідне «клінічне мислення» збереглося на все життя. Так, ми намагаємося правильно харчуватися, але це прагнення — не фанатичне. У нас є принаймні декілька правил щодо харчування, яких дотримуємося. По-перше, аби тримати рівень холестерину на належному рівні, надаємо перевагу тушкованим та вареним стравам; по-друге, звичайну соняшникову олію замінюємо або оливковою олією, або сумішшю вершкового масла з олією. Також прислухаємося до рекомендації не їсти після 20 години вечора. Щодо калорійності продуктів, певних нюансів харчування я раджуся з моєю невісточкою Надією, яка вміло слідкує за тим, аби їжа була збалансованою. Вона, між іншим, — лікар-стоматолог.

 Григорович_1

— Хто Вас навчив готувати?

— Матуся пішла з життя, коли мені було 15 років. При цьому останні два роки свого життя мама хворіла. Тобто десь із 13 років мені довелося самостійно вчитися готувати. Справжній смак до кулінарії виник в мені після того, як з’явилася власна родина — чоловік та діти. Я дуже й дуже переймалася й переймаюся тим, щоб зробити чи то недільний, чи то святковий обід смачним, щоб діти похвалили маму. Десь раз у місяць мені хочеться отримати компліменти за кулінарну майстерність, отже, готую обід із продуманими, збалансованими, можливо, не дієтичними, але смачними стравами. Для мене це як натхнення, як свого роду «добрий драйв».
Значну роль у становленні мене як кулінарки зіграла мама мого чоловіка. І я, і він — із священичих родин. У їхній родині особлива увага приділялася приготуванню страв традиційної української кухні. Напевно, саме завдяки мамі мого чоловіка, тобто, моїй мамі, я й стала кулінаркою!

— Чи дотримувалися Ваші батьки релігійних постів? Чи дотримується Ваша сім’я релігійних постів зараз?

— Для професійного та щиро віруючого священика піст — невід’ємна складова його буття. Таким був і мій батько. За релігійною практикою, піст є глибоко усвідомлюваним рішенням людини. На дітей піст не поширюється, адже їхні рішення не є ще достатньо усвідомлюваними. У віці ж 15-16 років до посту можна прилучати й дітей. Так було в родині моїх батьків, так є і в нашій родині: ми постуємо увесь Великий піст, ходимо до сповіді.

— Яка Ваша найулюбленіша страва з дитинства?

— Картопляне пюре з кислим огірком.

— Яка Ваша найулюбленіша страва, яка прийшла згодом?

— Мені дуже до смаку добре приготоване м’ясо, страви італійської кухні, зокрема, салати.

— У Вас двоє синів…Чи вміють вони готувати?

— Нестор і Роман у цьому плані різні. Старшого, Романа, мало цікавить те, що стосується процесу приготування страв — режимом харчування опікується його дружина. У цьому він подібний до батька мого чоловіка. А ось менший, Нестор, любить і вміє готувати. Уявляєте, свій перший торт він спік у 14 років — хотів зробити мені приємно! І хоча коржі вийшли дещо жорсткими в тому торті через те, що він передозував муку, я його скуштувала і не один раз похвалила. Найголовнішим було — не відбити в нього натхнення до кулінарії. Друга спроба Нестора виявилася дуже вдалою. На сьогоднішній день він вправно вміє комбінувати інгредієнти до страв, із цікавістю переглядає телевізійні передачі кулінарної тематики. Я впевнена, що з часом ці його здібності лише вдосконалюватимуться.

— Якщо оцінювати загальні тенденції, як Ви вважаєте, приготування страв — компетенція жінки чи також може бути і чоловічою справою?

— Не є таємницею, що найталановитішими всесвітньо відомими кулінарами є шеф-кухарі чоловіки… Немає чогось незвичного в тому, що жінка куховарить, адже це є її повсякденним «жіночим обов’язком». А ось коли чоловік береться до справи на кухні – це вже викликає цікавість. Професія кулінара для чоловіків є надзвичайно творчою.
У нашій сім’ї ніколи не виникало суперечок щодо того, хто має готувати. Звичайно, більшою мірою цим займаюся я, але для мого чоловіка кулінарія не викликає труднощів, він дуже добре вміє готувати. Колись, коли я була «мажоритарним депутатом», через надвисоку зайнятість, у нас взагалі було заведено таким чином: хто прийшов додому перший — той і готує вечерю. Мені дуже приємно, коли Василь готує недільний обід. Особливо добре йому вдаються м’ясні страви: котлети, чинахи…

— А як Ви ставитеся до дієт?

— У цілому світі спостерігаються стійкі тенденції до ожиріння та гіподинамії. За таких обставин усі здобутки цивілізації починають працювати проти людства. Я переконана, що дотримання певних дієт може виявитися дуже корисним: якщо людина буде трішки голодною і трішки втомленою — вона буде більш успішною, здоровою та ліпше себе
почуватиме.

— Чи Ви готуєте святкові столи на такі великі свята, як Різдво, Великдень?

— Звичайно! Це — як альфа і омега. Правда, наприклад, на Святвечір у нас іноді виходить не 12, а й 18, і 20 страв. Як розженемося… На великі свята ми або їдемо до Івано-Франківська і зустрічаємося в широкому родинному колі, або залишаємося, особливо взимку, у Києві. Тоді святкуємо разом із дітьми та близькими друзями.

— Чи співаєте Ви за святковим столом?

— І хоча за святковим столом найбільше ми цінуємо цікаве спілкування, ми не проти того, щоб гарно поспівати, видати на-гора акапельний спів з кількома голосами. Ми з чоловіком закінчили музичні школи, уміємо грати на музичних інструментах. Відповідно, наш спів є напівпрофесійним. Ми намагаємося орієнтуватися на такі високі приклади, як тріо Мареничів, наприклад.

— Вірші і страви — чи існує між ними причинно-наслідковий зв’язок особисто для Вас?

— Цікаво, що найчастіше муза відвідує мене саме під час постування! (сміється). Серед усіх форм приготування їжі більше за усе мене приваблює випікання! Воно не є звичайною, повсякденною справою, а дещо святковою. Як десерт для шлунка, так і для мене випікання — це десерт на кухні. Коли я непоспішаючи займаюся випіканням, мене обов’язково відвідує муза на написання віршів. Інколи муза приходить до мене, коли мию посуд…

— Що ще надихає Вас на створення віршів?

— У моєму житті багато речей можуть спонукати до віршування. Зокрема, споглядання краси природи має сильний вплив на мій настрій… Я дуже люблю прогулювати зранку і ввечері свого песика на ім.’я Філ, адже завдяки йому я стаю ближчою до природи: гуляємо алейками, дивимося на зорі, небо…У цей час можна добре поміркувати про все, що завгодно…