Iнтерв'ю представника України при Палестинській Національній Адміністрації Ігора Турчина

— Як давно Ви представляєте інтереси українців при Палестинській Національній Адміністрації (ПНА)?
— 2 квітня 2011 р. мене призначено на дипломатичну роботу в ПНА; раніше був Генеральним консулом України в Хайфі. В Ізраїлі працюю з 1993 р., а на Близькому Сході я вже більше 20 років.

— Дайте оцінку стану відносин між Україною і Палестиною. В чому бачите свої головні пріоритети, як представник України в ПНА?
— Перше — це дипломатична присутність України в адміністративному центрі ПНА Рамаллі і пошук шляхів мирного вирішення ситуації між палестинцями та ізраїльтянами. Намагаємось розвивати відносини в економічному і політичному плані. Якщо Палестина стане незалежною державою, тоді ми вийдемо на новий рівень відносин. В Рамаллі, у якості представництв, представлено 44 держави. Деякі мають тут Генеральні консульства, або ж посол виконує свої обов’язки в Палестині, перебуваючи в Йорданії чи Єгипті.

— Чи приєднається Україна найближчим часом до 131 країни у питанні визнання Палестини, як незалежної держави? Ми займаємо невизначену позицію і зважаємо на прохання Ізраїлю в цій проблемі.
— Україна неодноразово заявляла свою позицію. Вона підтримує думку ЄС: незалежність палестинської держави може бути досягнута тільки в результаті мирних ізраїльсько-палестинських переговорів. До того ж, палестинська держава повинна створюватися під егідою ООН. Про це ми говоримо з 1989 р.

— Вірите, що перемир’я все ж настане, і цей перманентний конфлікт закінчиться? Хто повинен зробити перші кроки, і якими мають вони бути?
— Думаю, що в найближчому майбутньому мир між Ізраїлем і Палестиною настане. Влада Палестини намагається утримувати ситуацію під контролем, терактів, як таких, немає. Йде серйозний контроль і взаємодія з ізраїльськими силами безпеки. Інша справа — Сектор Гази. Тамтешня влада теж не зацікавлена в тероризмі і намагається подавити ситуацію, але проблеми існують.

— Як оцінюєте прагнення і перспективи Палестини стати повноцінним членом ООН?
Хочеться іноді спитати: «Стане Палестина 195 членом ООН, і що потім?» Треба економіку розвивати, щоб країна була самодостатня. Не можна ж жити на донорах весь час!

turchin

— З економічної точки зору — палестинська територія, її ресурси, чим цікаві Україні?
— Можна було б купити газове родовище в Секторі Газа, який зараз продає «Брітіш Газ». Їм належить 60% і продають його за невелику суму. Палестинці теж згодні продати — їхніх там 10 %, а 30 % належить ліванцям. Україна займається розробкою таких родовищ, і у нас є досвід роботи на Близькому Сході, зокрема в Єгипті. В Секторі Газа перспективне газове родовище, їх декілька. В економічному плані це для нас хороший плацдарм для виходу на Близький Схід. В 2011 р., Україна поставила в Палестину 1000000 тонн пшениці. Палестинці потребували 150000. Решту додали Росія і Аргентина. Українська пшениця дуже цінується на Близькому Сході. Так як всі поставки в ПНА йдуть через Ізраїль, то ізраїльтяни, вирішили палестинцям поставити аргентинську пшеницю й російську, а собі забрати українську. В Палестині немає магістральних газопроводів. Цим можна було б теж зайнятися. Палестинці хочуть купити в цьому році у нас 300000 тонн арматури, але за посередництва Туреччини. Палестина не є суб’єктом міжнародної торгівлі: митниця і порти ізраїльські. Але Україна могла б зайняти свою нішу в інфраструктурі ПНА. Наприклад, медичні заклади тут будує Японія, водні мережі (водопроводи, очистку, каналізацію) – Німеччина, силами безпеки займається Туреччина.

— Бідних людей багато у Палестині?

— З голоду ніхто не вмирає. Якщо говорити про палестинських біженців — це жахливі умови життя. В Секторі Гази найбільше скупчення людей на земній кулі — 14 чоловік на кв.метр. Але проблеми біженців намагаються вирішувати міжнародні організації при ООН: одягають, годують, допомагають їм. Та все ж, процент безробітних дуже високий.

— Скільки зараз українців проживає на території ПНА?
— Близько 3000 чоловік. 2000 на Західному березі і 1000 — в Секторі Гази.
Це, як правило, дружини палестинців та їхні діти.

— Як Представництво України підтримує своїх громадян на даній території?
— Як дипломатичне представництво, тобто з консульської точки зору, допомогу надаємо. Бувало, влада Сектору Гази не випускала українських громадян. Я тоді надсилав міністерству внутрішніх справ Сектору Гази, прохання, щоб випустили українців — і ні разу відмови не було. В 2011 р. 18 чоловік до нас зверталось, і влада Сектору Гази їх відпускала.

— З якими скаргами або проблемами найчастіше звертаються наші громадяни за допомогою до українського Представництва?
— Найбільша проблема українців —невизначений статус в країні перебування. Всі їдуть сюди тимчасовими мешканцями.
— Навіть дружини палестинців не є громадянами?
— Для Палестини — вони громадяни, а для України і мене, як дипломата — тимчасові мешканці. Але мені місцева влада дозволила відкрити тут консульське обслуговування. Хоча, краще, якби українські громадяни спочатку вирішували питання, пов’язані з народженням дітей, надбанням громадянства, повернувшись в Україну, а потім їхали назад. Часто наші дівчата від «великого кохання» самі йдуть в Сектор Гази, а потім нашим дипломатам доводиться їх звідти рятувати. Зараз вже полегшено процедури продовження і обміну паспорту, візові питання. Але навіть просте питання — легалізація свідоцтва про народження, в Секторі Гази вирішити практично неможливо.

— Українці, що приїжджають в Палестину, на яких роботах частіше зайняті?
— На роботу українці сюди не їдуть. Чоловік 10-15 працюють екскурсоводами. Є також архітектори, лікарі, інженери.

— Чи представляєте українську культуру на території ПНА?
— В жовтні 2011 р. ми провели Дні української культури на Західному березі, завдяки фонду «Соняшник». Вони привезли танцювальні ансамблі, були також артисти київського театру ім. Лесі Українки. В декількох містах ми дали концерти, і навіть в таборі біженців. Плануємо провести футбольний турнір і привезти дитячу футбольну команду. Працюємо над відкриттям культурного центру у Віфлеємі.

— Коли планується відкриття?
— Поки що не можу сказати точно. Приміщення вже знайшли, в 100 м від Церкви Різдва Христового. Приміщення будували хрестоносці (за часів Річарда Левине Серце). Це пам’ятка архітектури. Сподіваємось, що нам вдасться відкрити Український культурний центр: маємо сприяння палестинської влади, губернатора провінції Віфлеєм, мера Віфлеєма. Будівля, площею 200 кв. м., коштує 450000 $. Країни ЄС в Палестині, практично в кожному великому місті мають свої культурні центри. Росіяни зараз самі будують свій культурний центр, французи купили один будинок за 1,5 млн.$, а другий — за 2 млн. $.

— Щороку, 30 березня, палестинці відзначають День землі. Цього дня делегація українських кореспондентів побувала в Єрусалимі і потрапила в одну із сутичок між палестинцями та ізраїльтянами. Як часто відбуваються такі «святкування» на палестинській землі і в Єрусалимі?
— Якщо говорити про Єрусалим, досить часто. Існує проблема з допуском людей в це місто, коли відбуваються релігійні свята чи масові заходи. Ізраїльська влада, щоб було менше сутичок, вводить вікові обмеження на в’їзд до міста. На цьогорічний День землі дозволялося заходити тільки чоловікам з ізраїльськими посвідченнями (палестинцям, які мають ізраїльські документи і не старше 45 років) та жінкам. Бувають ще різкіші обмеження: вхід лише чоловікам старше 55 років. Це викликає обурення віруючих мусульман, вони намагаються прорватись до святинь, і виникають сутички. Щоп’ятниці, після закінчення молитви, палестинці постійно виходять на демонстрації. На території самої ПНА такі акції відбуваються рідше. Протести палестинців більше викликані масовими арештами і питаннями незалежності Палестини. Дуже часто арабські, палестинські підлітки, безпричинно, кидають каміння в ізраїльські машини – і теж виникають сутички з цього приводу. Західний берег Палестинської землі – це площа Донецької області, на якій знаходиться 620 стаціонарних блокпостів ізраїльських сил безпеки. Тобто, майже кожні 10 км людина повинна вийти з автомобіля, пред’явити свій документ, відповісти на питання військових. Навіть у дипломатів виникають труднощі з пересуванням.

— Тобто, палестинці живуть майже в умовах війни, у небезпечній зоні?
— Скоріше, в умовах надзвичайного стану, який існує з 1948 р. в Ізраїлі, і його поки що ніхто не відміняв. Адміністративні функції на Західному березі виконує міністр оборони держави Ізраїль. Завжди вводиться комендантська година (на добу), у зв’язку зі всесвітньою акцією «Марш на Єрусалим» і щорічним Днем Землі. Натовпи людей ідуть до найближчих кордонів з Ізраїлем, які оточують Палестину (у Палестини немає своїх кордонів, прикордонну службу патронує Ізраїль). В 2011 р. 7 чоловік загинуло на ліванському кордоні і близько 30 поранено. Цього року є лише поранені.

— Ви знали про візит українських журналістів 30 березня 2012 р. в епіцентр подій в Єрусалимі?
— Знав.

— Одна наша журналістка отримала травму ноги в Єрусалимі. Якими були Ваші дії, як представника інтересів українців в ПНА?
— Мені про цей випадок нічого не було відомо. Лише під час нашої бесіди я довідався про даний інцидент.

PS. Після інтерв'ю я була вкрай здивована: з моменту інциденту минуло майже півдня, а представник українських інтересів в Палестині не відає про долю всього 5 журналістів з України. Ніяких пропозицій допомоги від нього не надійшло. Натомість, за словами нашого супроводжуючого в Рамаллі, Турчин неодноразово телефонував і просив про піар-зустріч з нами. Як пізніше з'ясувалося, представник інтересів України в Палестині І.Турчин навіть не спромігся доповісти у вітчизняний МЗС про інцидент з українськими журналістами в Єрусалимі. Це яскраво демонструє, наскільки українські громадяни, що потрапили в неприємності за кордоном цікаві власній державі. У нашому МЗС мені сказали, що не даватимуть хід справі, оскільки не бачать перспектив цього розгляду. Знову Україна отримала ляпас на міжнародній арені. І від кого? Від невизнаної поки держави Палестина… Виходить, що будь-яке посольство має право нелегально вивезти наших громадян, журналістів у тому числі, не ставлячи при цьому до відома МЗС України. Про яку пошану світової спільноти до українців можна говорити, якщо навіть рідний МЗС дивиться на те, що відбувається, скрізь пальці!

Бесіду вела Тетяна Омельченко
Фото — Олександр Войтенко