Три поля – одна доля та Дівич-Гора

Ви хочете знати майбутнє?

Тоді зазирніть у минуле!

Саме там сховані скарби цивілізацій, підказки великої таємниці життя. Прикладіть вухо до Землі, почуйте її голос. Вона з радістю відповість Вам і скаже - хто Ви, звідки прийшли й куди підете.

ІСТОРІЯ

У долині річки Красної,  що на правому березі Дніпра, розкинулось село з тисячолітньою історією на ймення Трипілля. «Тут фізично відчуваєш дихання вічності. Дивні відчуття, зачаровані місця...», — перехоплюючи дух кажуть  ті,  хто хоч раз побував тут. З високої кручі видно як впадає три ріки у Дніпро, й утворює три великі поля. ТРИ поля, ТРИ хліборобські рівнини, порізані річками Стугною, Красною (Красива) і Бобрицею.

Тут здавна селились люди. Археологи виявили  знахідки поселення ранньоземлеробських племен ІV-ІІІ тисячоліття до н.е. Залишки прадавньої культури назвали на честь села — Трипільськими. Трипільська культура така давня, що являється праматір’ю землеробських культур, бо існувала 5 – 7 тисяч років тому. Вона на декілька тисяч років старша від греко-римської цивілізації!

То ж, якщо  східні околиці сучасного Трипілля сягають лівого берега річки Бобриці, то з  заходу височіє Дівич-Гора —найвища точка на Обухівщині. На її вершині, на висоті 55 м над рівнем Дніпра та 186м., над рівнем моря, колись було збудовано слов’янське святилище. За легендою жінки які мали народити немовля приходили сюди і просили у Богів благословення виносити та народити здорову дитину. Сучасні дослідники кажуть, що Дівич-Гора дійсно має цілющі властивості, позитивну енергетику. Може тому, що ступала там нога  Апостола Андрія, а може тому,  наші прадіди спроваджували у вічність свої близьких і донині там живе їх дух.

 2 Трип¦лля вид з Д¦вич гори

У різні часи по різному називали село-Треполь, Триполь і навіть Комсомолія  (у1923-1927 р.р.) Є така версія, що це дуже давнє поселення, згадуване в літописі 1032 року, могло бути грецьким опорним пунктом на півночі, факторією, яка звалася Триполіс (“Троймісто”, “Тримісто”). Кажуть, що стародавні греки по всьому тогочасному світі рознесли дуже поширену в них назву – Триполіс. Така назва є в Африці, є у Причорномор’ї, таку ж назву носить столиця сучасної Лівії – Тріполі.

ВОДЯНІ ВОРОТА

Пішли тими воротами  чумаки, а не загарбники. Вони йшли  на Дон і Січ по рибу, а по сіль — до Криму.  Свій крам продавали на травневому  Миколаївському, серпневому Преображенському і вересневому Семенівському губернських  ярмарках. Торжки, базари перетворили містечко у безперервно діючий торговий осередок, що збирав щороку тисячі базарувальників. Шевці, гончарі, ткачі, бондарі, кравці, пасічники, мірошники жили і промишляли у  половині всіх дворів Трипілля ХVІІІ ст.

До Трипільської пристані на Дніпрі, стали причалювали десятки кораблів великих і малих. Наприкінці позаминулого сторіччя утворилось річкове пароплавство, яке зв’язало  Трипілля з Києвом. 

«Водяними воротами» Григорівська цукроварня переправляла свою продукцію через Трипільську пристань. В гирлі річки Бобриця між Трипіллям і Халеп’ям став до ладу чавунно-ливарний завод купця другої гільдії Лазара Павловича Чорноярова. Продукція — церковні дзвони, пам’ятники, надмогильні хрести і плити, каналізаційні решітки, опалювальні батареї користувалась попитом  далеко за межами губернії. Проте, головним замовником литва виступала Києво – Печерська Лавра. Люки каналізаційних і водопровідних колодязів, ще й досі трапляються на вулицях Києва. Пам’ятники, хрести, чавунні плити можна ще зустріти на кладовищах в Трипіллі, Григорівці, Гусачівці, Обухові. На них неодмінно стоїть знак « з. Чорнояровъ». Ім'я це й досі носить урочище в гирлі Бобриці, де знаходився завод. Чорнояровські цегляні заводи в  Трипіллі, Халеп΄ї, Витачеві виробляли за сезон 1 мільйон штук цеглин вищої якості.

В 1941-1943 роках, в період Великої Вітчизняної війни, місцевість стає ареною жорстоких боїв на підступах до Києва. На Трипільському оборонному плацдармі бої точилися з 30 липня — 24 серпня 1941 році — три тижні в день, і в ночі. Трипілля обороняв 27 — мотострілецький полк 26 армії південно — західного фронту.

В роки окупації в Трипіллі діяла підпільна група, яку очолив Василь Григорович Удод.

Мальовниче урочище Розкопана, одне з найкрасивіших місць Трипільщини. Воно оточене з усіх боків хлібними трипільськими нивами. Це місце жахливої трагедії, яка сталася в ніч на 1 липня 1943 року. Тут було знищено фашистськими карателями та поліцаями близько 700 чоловік безвинних людей. Це була найбільша масова розправа фашистів над мирними жителями Обухівщини. Вона повторила трагедію Бабиного Яру.

8 листопада 1943 року воїни 206-ї стрілецької дивізії 27-ої армії Першого Українського фронту визволили Трипілля від німецько-фашистських загарбників. За 310 днів окупації села гітлерівці знищили всі будівлі колгоспів і МТС, нанесли великої шкоди приміщенням школи та сільради, біля 600 чоловік було вигнано на каторжні роботи до Німеччини. Дорогою ціною заплатило Трипілля за свою волю. 484 трипільці не повернулися з ратного поля війни, 132 жителя розстріляно та закатовано. 66 воїнів Радянської Армії загинули в боях за наше село, 66 воїнів Радянської Армії загинули в боях за наше село, захищаючи і звільняючи його.

НОВА ДОРОГА У МАЙБУТТЯ

Славетна історія Трипілля переповнена бурхливими подіями. Але які б труднощі та негаразди не випадали на долю Трипілля, воно знову відроджувалось, та йшло в гору по неухильному напрямку відродження. Як і завжди Трипілля знову стає на шлях розвитку. З 2010 року Трипілля відвідали представники майбутнього города — побратима Сан-Джорджио ді Пізаро (Італія) з мером Роберто Ландіні та представниками Італійської комуни, які вже висловили свою готовність до культурної співпраці та обміну досвідом муніципального управління.

Сьогодні виготовляється Генеральний план села Трипілля де як його складова буде проведено інвентаризацію земель, що дасть можливість знайти резерви та надати молодим сім’ям села Трипілля можливість забудуватися. Оновлено пам’ятник жертвам в Розкопаній, знайдено та увічнено в меморіальних плитах імена 160 загиблих. На відкритті оновленого пам’ятника були присутні Голова Київської обласної державної адміністрації — Анатолій Присяжнюк, Голова Обухівської районної адміністрації — Ігор Рафальський, Голова Обухівської районної ради — Раїса  Близнюк.

«Той, хто не пам'ятає свого минулого, засуджений на те, щоб пережити його знову.»

Джордж Сантаяна

За сприяння Володимира Гаркуши та громади села Трипілля збудована та відкрита Українська православна церква — Успіння Присвятої Богородиці (протоірєй отець Василь). Наразі Трипільською сільською радою за сприяння Обухівської районної та Київської обласної державними адміністраціями прийнято рішення створити на березі Дніпра зону відпочинку. До дня села, яке відбудеться цього літа готується випуск книжки в якій буде зібрана вся історія села Трипілля, з початку його заснування до сьогодення.

Громада села Трипілля взяла чіткий напрямок на відродження культурних та духовних цінностей. Як і завжди після спаду йде підйом. В недалекому майбутньому село Трипілля  має стати коштовною перлиною в туристичному намисті України.

Запрошуємо в гості!