Шлях від Тирасполя до визнання

За сприяння України, переговори щодо статусу Придністров’я в складі Молдови успішно розблоковано і продовжено на невизначений термін.

Майже 20 років Ігор Смирнов одноосібно, спираючись на силовиків ПМР та російську 14-ту армію, керував у ручному режимі самопроголошеною Придністровською Республікою. Він створив державу такою, якою її уявляв, якою бачив відповідно до власного досвіду і досвіду радянської доби, у яку виріс, здобув освіту і посади. Він був переконаний, що президентські вибори грудня-2011 виграє легко. Або – не легко, але виграє. Проте Смирнов не пройшов навіть у другий тур, залишившись поза бортом державного управління країною, яку понад 95% держав світу не визнають. У чому ж була проблема Смирнова?

Запрограмовану долю ПМР точно характеризує відверта прощальна промова екс-президента. За його визнанням, «Придністровську Молдавську Республіку створили 1992 року мирні радянські люди, які вистояли і перемогли, незважаючи на війну та блокади. Ми – придністровці – не втратили ані себе, ані країни, ані віри. Ми створили з нуля фінансову систему, державні інститути, армію, силові структури, систему освіти та охорони здоров’я. Нам вдалося підняти промисловість і забезпечити пристойну старість пенсіонерам».

Під час кампанії Ігор Смирнов не врахував двох – як мінімум – важливих чинників, які й призвели до поразки. По-перше – це погіршення економічних показників та застій в економіці ПМР. А по-друге – елементарна втома більшості придністровців від смирновських методів управління країною, відсутність умов для розвитку громадянського суспільства. Як звертає увагу Віталій Кулик, «корупційні скандали за участю родини Смирнових не були новиною для мешканців регіону». Однак за умов обмеженої свободи місцевих ЗМІ мешканці Придністров’я звикли дізнаватися про перебіг подій довкола себе й у зовнішньому світі завдяки супутниковому телебаченню, налаштованому на програми телеканалів Молдови, Росії, України, Румунії.

443290
Прем'єр-міністр Республіки Молдова Влад Філат, міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко і глава Придністровського регіону Республіки Молдова Євген Шевчук (зліва направо) під час зустрічі в Одесі, 27 січня 2012 року

Офіційний Кремль особливо не приховував, що стомився кидати чималі фінансові потоки на підтримку Придністров’я, яке потроху виходило з-під ідеологічного та економічного контролю Російської Федерації. Як вважає народний депутат України Борис Тарасюк, «Москва не має більше ресурсів, щоб утримувати контроль одночасно над Кавказом та Придністров’ям». Та чи не ключовим стало те, що Смирнов уже не задовольняв Москву через своє «загравання» з Кишиневом та Києвом.

Екс-президент Смирнов був складним переговірником; він і чути не хотів про повернення Придністров’я на орбіту Кишинева. Як стверджують у МЗС України, саме Смирнову належить вислів: «Кишинів і Тирасполь ідуть різними шляхами», тобто: Кишинів обрав європейський шлях розвитку, а Тирасполь – проросійський.

Великі надії щодо розв’язання «при­дніс­т­ровсько-молдовського вузла» міжна­родна спільнота покладає на новообрано­го президента самопроголошеної ПМР Єв­ге­на Шевчука. 43-річний випускник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, колишній спікер придністровського парламенту, «опозиціонер номер один», успішний бізнесмен 25 грудня минулого року став президентом Придністров’я. А вже 30 грудня відбулася його інавгурація. За Шевчука проголосувало понад 74% виборців (основний його суперник, нинішній парламентський спікер Анатолій Камінсь­кий набрав близько 20%).

За спостереженням Посла України в Молдові Сергія Пирожкова, свою передвиборчу кампанію Шевчук провів «серед людей просто неба». Він не мав доступу до ЗМІ, йому було фактично оголошено інформаційну війну, тож він їздив по містах, по селах, розпитував виборців, яким вони бачать своє майбутнє і якою воліють бачити свою країну. Ідеологічно його кампанія базувалася на платформі поліпшення взаємин з Молдовою, він обіцяв поліпшити свободу пересування придністровському населенню, поліпшити стосунки і співпрацю із сусідніми країнами. На думку керівника українського посольства в Кишиневі, Шевчук – людина іншої генерації політиків, ніж його попередник на посаді президента, він значно більш відкритий, готовий до дискусій. І, що важливо, Шевчуку некомфортно бути главою країни, яка не має міжнародного визнання.

Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук пригадала, як «на продовження переговорів з проблеми визнання минулого року чекали не лише в Кишиневі, Тирасполі, Москві, Києві та Бухаресті». «Заморожений конфлікт» на березі Дністра мав бути розв’язаний, адже без цього неможливі ані нормальний розвиток регіону, ані покращення економічної ситуації в ПМР, ані європейська інтеграція Молдови та України. Посприяти примиренню між Тирасполем і Кишиневом домовилися Президент Росії Дмитро Медведєв та Канцлер ФРН Ангела Меркель.

Плани самого Євгена Шевчука прагматичні. Йдеться про покращення руху людей та товарів, насамперед, з сусідами – Україною і Молдовою. Шевчук проголосив головним завданням «покращення економічного і політичного майбутнього однієї з найбідніших територій Європи…» Кількість голосів, відданих мешканцями Придністров’я за нього на виборах, стало свідченням втоми населення від бідності, від низького рівня життя. За словами нового очільника ПМР, від нього очікують реальних дій, що «змінять нашу економіку, соціальну та політичну ситуацію».

Недаремно напередодні Нового 2012 року МЗС Молдови виступило з оптимістичною оцінкою щодо виборів президента ПМР.  У заяві висловлено сподівання на те, «перемога Євгена Шевчука допоможе вирішити проблему сепаратизму регіону Придністров’я… на користь європейським стандартам». Зовнішньополітичне відомство України також виступило зі зверненням до нового глави самопроголошеної ПМР Україна, як посередник у врегулюванні придністровського конфлікту, проголосила відкритість до співробітництва з новим керівництвом Придністров’я. МЗС України запропонувала максимальну увагу зосередити на продовженні переговорів у форматі 5+2, офіційну роботу якого нещодавно вдалося поновити завдяки спільним зусиллям посередників, спостерігачів та сторін конфлікту. Як запевнив міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, врегулювання придністровського конфлікту виступає нині навіть одним із пріоритетів у порядку денному для української сторони. За цим – продовження активного діалогу між Кишиневом і Тирасполем, за політичним діалогом – зміцнення довіри.

На початку січня Євген Шевчук відкрито підтвердив свої наміри: «Я відкритий до переговорів з Кишиневом!». Хоч і зауважив, що при цьому стратегічне партнерство між Придністров’ям і Росією має залишатися «нерозривним». І справді, в ПМР досі залишається півтори тисячі російських миротворців.