Олександр Сугоняко: «Банківська галузь має служити економіці»

«Фермер вирощує хліб, ми виробляємо автомобілі, але між нами стоїть Уолл-стріт, стоять банки, які хочуть мати долю в нашій роботі, нічого не роблячи самим. Вони вміють робити тільки одне – маніпулювати, жонглювати грошима». Так жалівся автомобільний король Генрі Форд письменникам Іллі Ільфу та Євгену Петрову в 1936 році. Вже тоді конфлікт між банками та виробниками не був чимось новим. Цей перманентний конфлікт виник давно, набув всесвітніх масштабів і розв’язання його досі не видно. В Україні останнім часом він набув особливої гостроти.

Про причини й можливі наслідки конфлікту між банками й виробниками (так званим «реальним сектором»), про глибинні підвалиницього конфлікту  й можливі шляхи його вирішення часопису «Народний депутат»  розповідає Президент Асоціації Українських Банків (АУБ) Олександр Сугоняко.

— Олександре Анатолійовичу, ситуація взаємонерозуміння між банками та реальним сектором економіки сьогодні очевидна. В чому полягає суть проблеми та причини цього взаємонерозуміння?

— Дійсно, можна говорити про нерозуміння між банківською галуззю та реальним сектором економіки. Банківська галузь живе здебільшого сама по собі, реальний сектор економіки – сам по собі. Першопричина полягає в тому, що наше законодавство зробило головним завданням НБУ і галузі забезпечення стабільності гривні та інфляції. Все інше НБУ не цікавить. Саме ця стратегічна помилка законодавців заважає нашій економіці нормально кредитуватися і розвиватись всі 20 років існування незалежної української держави.

В чому проявилося це взаємонерозуміння? Влада допустила на терени України іноземний банківський капітал, не сформулювавши «правил поведінки» цього капіталу на нашому ринку. Ніяких вимог, ніяких обмежень. Вседозволеність. Хоча, наприклад, Чехія ці обмеження зробила. Країна, яка не ввійшла в зону євро, яка має нуль відсотків валютних кредитів, має досить великий процент присутності іноземного капіталу. Але цей капітал грає за чеськими правилами, спеціально для нього виписаними, грає на користь чеської економіки і власну користь.

У нас інша ситуація. В 2003-2006 роках, коли остаточно владою було знято всі перепони і іноземні банки стали активно заходити в Україну, вони повели себе тут зовсім інакше, ніж ті ж банки в Чехії. В Чехії вони кредитували лише у кронах, дотримувалися розумної маржі і темпів нарощення кредитного портфеля. А у нас маржа виявилася в 4-5 разів більша, ніж у Чехії. Почалася гонитва іноземних банків за спекулятивним прибутком. Вони навидавали більше 50 відсотків портфеля валютних кредитів і, замість економіки, кредитували  здебільшого населення. Населення, в свою чергу, купувало в основному дорогі імпортні товари, фінансуючи, таким чином, чужі економіки, створюючи проблеми для платіжного балансу і готуючи обвал курсу гривні.

Криза стала свого роду «караючим мечем» для всіх учасників такого кредитування: влади, банків, позичальників. По-перше, вона покарала всіх хто брав валютні кредити. В результаті зростання курсу всі вони були вимушені виплачувати значно більші суми в гривні. Сукупна «кара» валютних позичальників склала в цілому по Україні близько 180 мільярдів гривень. З іншого боку, були жорстко покарані банки, які видавали кредити у валюті. Їхні кредитні портфелі стали погано обслуговуватися, сьогодні вони скаржаться, що 30 і більше відсотків наданих кредитів непрацюючі. І ця проблема – прямий наслідок політичних помилок, які влада наробили в своїй політиці щодо банківської діяльності.

 1

— Яка ситуація з кредитуванням спостерігається сьогодні?

— Наведу лише деякі цифри. Порівняємо показники перших чотирьох місяців 2011 та 2012 року. Кредитування виробничих галузей. В 2011 році приріст склав 4 відсотки, в 2012 році – 0,6 відсотків. Транспорт – падіння: з 23 відсотків у 2011 році до 1,2 відсотків в 2012 році. Будівництво – відповідно  2,3 і 0,6 відсотків. Сільське господарство – 18 відсотків в минулому році і 3,5 відсотки в поточному. А всього по виробничій галузі 7,3 відсотки в минулому році і 1,8 відсотків в поточному. Навіть торгівля впала з 5 до 0,9 відсотків. Всього кредитні вкладення – в зазначений період минулого року – 3,8 відсотків, в цьому році – всього 0,1.

Ці цифри яскраво демонструють, наскільки впали темпи зростання як загальних обсягів кредитування, так і кредитування виробничої галузі. Нічого дивного в цьому немає. Порівняємо приріст промислової продукції за той же самий період. В минулому році приріст складав 9,1 відсоток, в поточному – 0,7. Це прямий наслідок того, що промислова галузь не має грошових ресурсів. Впали обсяги виробництва в багатьох галузях – в переробній, текстильній, металургійній, деревообробній, машинобудівній – всюди мінус.

Приріст номінального ВВП в Україні у 2011 році склав 21,6%, а монетарна база зросла на 6,3 %. Темпи зростання монетарної маси в 1,5 рази менші аніж темпи зростання ВВП. Причини обезкровлення економіки і банків – монетарна політика НБУ. Ці помилки стали проявлятися з травня 2011 року. Після цієї дати кошти до запитання на рахунках підприємств почали постійно падати. А що це за кошти? -  Це обігові кошти та прибутки підприємств. До травня минулого року підприємства збільшували свої депозити на 7 відсотків, на 20 відсотків збільшилися кошти на рахунках. А в цьому році ці кошти зменшилися. Відсутність ресурсів призводить до того, що підприємства не заробляють, у них падає і активність, і ефективність діяльності. І це – тривожна ознака негараздів у економічній політиці держави, а не лише у монетарній політиці.

Ще одна ознака цих негараздів – вагоме та різке зменшення частки довгострокових кредитів. Натомість частка короткострокових кредитів збільшується. Про що це свідчить? Це свідчить про те, що і у підприємств, і в банків немає впевненості в завтрашньому дні. Банки не хочуть давати довгострокових кредитів через ризики, підприємства не хочуть їх брати з тієї ж причини.

Така тенденція по суті – це вирок економічній політиці держави. Так далі працювати економіка не може і не буде. А якщо ми додамо і той факт, що в цьому році помітно зросла частка прострочених кредитів, то картина стає ще похмурішою. Банки списують прострочені кредити, але їх кредитний портфель продовжує погіршуватися, бо банки не кредитують.

Висновок один: нам потрібно кардинально змінювати економічну політику. І банківська галузь має стати невід’ємним елементом реалізації цієї політики. Економічна політика має враховувати й планувати діяльність банківської галузі таким чином, щоби банки працювали на розвиток української економіки, служили їй.

— Виходить, що сьогодні банківський сектор взагалі знаходиться поза економічною політикою держави?

— В структурі кредитного портфеля українських банків виробничий сектор складає лише третину. Інші дві третини – це торгівля, фінансові операції з нерухомістю та споживчі кредити. Для банків кредитування українського виробничого сектору сьогодні є справою вкрай ризиковою та невигідною. Чому? Уявіть собі, сьогодні банк дає довгостроковий кредит підприємству. Завтра на нього раптово «наїжджає» податкова і воно банкрутує. Через це у банка теж проблеми. В нашій країні до економічних ризиків (які присутні всюди ї є невід’ємною частиною бізнесу) додаються ще й адміністративно-бюрократичні. Падіння України в рейтингах інвестиційної привабливості є прямим наслідком неадекватності економічної політики влади, суть якої – бюрократизація і свавілля чиновників.

З іншого боку, у банків немає ресурсів для довгострокового кредитування. Нацбанк прагне «витягнути» всі вільні кошти, мінімізувати кошти на рахунках щоб стримати інфляцію, тримати курс гривні. Забезпечуючи це, вони фактично позбавляють банки ресурсів для кредитування і позбавляють економіку ресурсів.

Складається таке враження, що в Національному банку не розуміють того, що банківська галузь не вибереться з тієї прірви, в якій вона опинилася після 2008 року без загального кардинального оздоровлення економіки. Банківська галузь може бути оздоровлена тільки за умов оздоровлення всієї економіки. А щоби економіка оздоровлювалася, її треба кредитувати. Вихід з цього зачарованого кола – опора на фінансово здорові банки і підприємства та галузі. Україна потребує нової кредитної і монетарної політики. Без неї Україну чекає поглиблення кризи. Ніякого іншого виходу з банківської кризи не може бути.

— Нещодавно Президент України Виктор Янукович звернувся до керівництва Національного банку України з  пропозицією здешевлення кредитів та підвищення облікової ставки. Як Ви розцінюєте таку ініціативу? Чи будуть у неї вагомі наслідки?

— Якщо це не передвиборча риторика, а реальна ініціатива, наступним кроком має бути створення групи спеціалістів, які точно знають, що треба зробити, щоби виправити ситуацію, яка склалася, і були би здатні намітити і впровадити конкретні заходи.

— Якими, на Ваш погляд, потрібні заходи з боку влади. Чи потрібні зміни на законодавчому рівні?

— Треба, перш за все, звільнити бізнес від постійного побоювання репресій та кримінальних справ. Для цього треба докорінно змінити податкову систему. Податки мають бути прості й зрозумілі. У нас податкова система мабуть, найскладніша в світі. Вона настільки заплутана й незрозуміла, що в результаті перевіряючи й бюрократ завжди залишаються правим. Треба створити умови, за яких підприємницька ініціатива буде заохочуватися.

По-друге треба створити рівні умови для всіх галузей бізнесу незалежно від розмірів, профілю або регіонів. У нас, наприклад, малий та середній бізнес діє в не придатному для діяльності середовищі, а суб’єкти крупного бізнесу почуваються вільно, уникають оподаткування, виводять кошти за кордон. Крупні бізнесмени взагалі мають зрозуміти, що, якщо вони хочуть бути бізнесменами європейського чи світового масштабу, вони мають також нести відповідальність за розвиток та процвітання держави, на теренах якої вони ведуть свій бізнес. Поза державою, поза суспільством  вони – ніхто, «круте лики» з грошима. Разом з тим, далеко не кожна людина здатна пропускати через себе величезні фінансові потоки чи матеріальні ресурси. Це – талант. Але цей талант має СЛУЖИТИ тій країні, в якій він живе і діє. І тоді йому не буде потрібна ні купа охоронців, ні величезні паркани, щоб захистити свої статки. Вони мають стати поважною часткою країни, а не винищувати її, що вони успішно роблять всі 20 років.

З цього органічно випливає третій крок — радикальна трансформація банківської галузі. Побудова її як органічної підсистеми економіки України. Кінцевим призначенням банківської галузі має бути розвиток української економіки. Створення робочих міст, формування бюджету, достатнього для розвинутої соціальної політики. Тобто банківська галузь теж має займатися служінням, отримуючи, звісно,  при цьому прибутки.

Для того, щоби всього цього досягти, треба перш за все, переробити законодавчу базу, яка стосується банківської  галузі. Треба проаналізувати, усвідомити та виправити помилки, які були зроблені протягом 20 років. До речі, Асоціація Українських Банків зробила такий аналіз. Ми підготували дві аналітичні записки – «Аналіз окремих рішень та постанов НБУ» та «Уроки банківської кризи 2008-2009 років і шляхи стратегічної  трансформації банківської галузі України», з якими можна ознайомитися на сайті АУБ. Ми направляли ці записки і Президенту і Прем’єр-Міністру, і в Верховну Раду України. Професійної реакції до сих пір нема. Ми розцінюємо це як ознаку того, що насправді наведення порядку в банківській галузі цій владі не потрібне. В умовах тотального привласнення загальнонаціональних багатств чиновником і «бізнесом» думки про створення тих самих загальнонаціональних багатств  у їхніх головах не виникають. Про наслідки такого їхнього «хапання» вони теж не замислюються. А наслідки можуть бути дуже й дуже сумними. Це вповні неаполітанське свято. Вони танцюють на вулкані. Бенкет під час чуми.

— А що, на Ваш погляд, могли би змінити самі банки?

— Ніхто не стане заперечувати, що в Україні фактично зруйнована медична галузь. Ніхто не стане заперечувати наявність сутнісних проблем в освітній, оборонній та інших сферах. В банківській галузі насправді проблем не менше.

Головна інтелектуальна проблема полягає в тому, що розмова йде в Україні про  кредиторів взагалі, позичальників взагалі. Але ж є різні кредитори й різні позичальники! Вкладник банку, до речі, теж кредитор. Він кредитує банк, але про це чомусь забувають. В кризові 2008-2009 роки в нього була маса проблем з поверненням депозитів.

Сьогодні багато проблем   у банків як кредиторів. Дехто бере великий кредит — 100 мільйонів і більше, і при цьому не збирається його повертати. І банки нічого не можуть вдіяти, бо ці «позичальники» мають високий та міцний «дах» в державних структурах різного рівня. Злодіїв покривають держоргани! Вони тиснуть на банк, і тому йому доводиться в кращому випадку погоджуватися на часткове повернення кредитів або взагалі не вимагати їх повернення. Застава є, але банк не може її забрати – через той самий «дах», щоб компенсувати збитки від таких «позичальників» (завдяки ЗМІ ми знаємо імена декількох із них). Банк вимушений «душити» дрібного позичальника, щоб не збанкрутувати. За затримку обслуговування кредиту таким позичальником  банкір виставляє штрафи, пені. Через суди відбирає майно, підключає колекторів... Утворюється ланцюгова реакція: «круті» боржники не повертають банкам кредити, окремі банки порушують елементарні моральні норми, закони справедливості у стосунках з позичальниками.

Звичайно, так вчиняють не всі банки.

Є банки, які мінімізуючи свої ризики, намагаються працювати з клієнтами, яких добре знають, з якими разом економічно зростали, яким довіряють, ретельно та дбайливо ставляться до них – не піднімають обманним шляхом процентну ставку, реструктуризують борги. А є окремі банки які навпаки — буквально знущаються над малими та середніми позичальниками.

Конкретний приклад. Бізнесмен у 2008 році взяв кредит 40.000 доларів під 12 відсотків річних в солідному банку. 40 тисяч доларів було банку повернуто, але з невеликими затримками. Банк накрутив йому величезні штрафи. Сьогодні чоловік згоден доплатити 25 тисяч доларів, що підіймає цифру відсотків до більш ніж 14% річних і закрити кредит. Банк на таку угоду не йде – він хоче через суд здерти з бідолашного бізнесмена додатково до них ще 25 тисяч. Таким чином процент за кредит буде космічним. Скажіть мені, хіба це солідний банк? Це ж фактично  вбивця! А є заповідь Божа, якої ніхто не відміняв: не вбий. Що буде з такими горе-банкірами за те, що вони роблять з людьми?

Хочеться спитати: а де ж держава? Саме вона мала би стояти на захисті як чесного позичальника, який готовий обслуговувати свій борг, так і чесного банку, який дотримується моральних норм. А в нас навпаки – чиновник захищає безчесні банки – аби були «свої» і безчесних позичальників, які діляться з нею вкраденим. Це правда, з якою ми зжилися. В державі домінує злодійська ідеологія – обдури ближнього, «кинь» його, не плати по своїм боргам і ти – герой.  А так жити не можна! Без зміни вектору орієнтації влади зі зла на добро нічого доброго в економіці і банківській галузі не відбудеться. І банкам, і підприємствам, і державі конче необхідна трансформація в бік моралі та справедливості.

Ще в 1993 році на ІІ з'їзді АУБ банки прийняли Кодекс честі українського банкіра. Достатньо його почитати й пересвідчитись, наскільки сьогоднішні дії окремих банкірів не відповідають цьому Кодексу. Умовно можна розподілити банки на три групи: третина працює чесно та відповідально, третина – не завжди, а третина працює ігноруючи етичні норми. Якщо не починати вирішувати цю проблему просто зараз, не змінювати докорінно стосунки між банком та клієнтом в напрямі посилення довіри, ми не зможемо підняти економіку. І це – основне завдання і для влади, і для банків, і для Асоціації. А новій Верховній Раді потрібно провести детальний аналіз банківської діяльності і готувати нову законодавчу базу, з урахуванням наслідків кризи 2008-2009 років.

— Особисто Ви, Олександре Анатолійовичу, вірите у вирішення цих проблем? Можна назвати Вас оптимістом?

— Можна. Хоча я  скоріше, реаліст. Впевнений, що альтернативи кардинальним рішенням описаних  проблем просто не існує. Зараз наша країна безпутна. Якщо ці проблеми вирішимо – Україна стане на свою Путь.  В іншому випадку країну чекає запустіння. Все ж таки я вірю, що країні вистачить розуму, щоб цього не допустити.

Україна може започаткувати новий суспільний лад. Вона має найменшу інерцію. І це, як не парадоксально, наш плюс і наш шанс. Для великих держав – США, Німеччини чи Франції з традиційно високим рівнем життя и відповідно високою інерцією впровадити  адекватний новому часу суспільний лад буде надзвичайно важко. Україна, яка фактично знаходиться в кризі не з 2008, а з  1990 року, може дати адекватну відповідь викликам часу, бо затяжна і глибока криза оголює проблематику.

Все більше людей розуміють, що тієї  економічної та банківської системи, яка існувала до кризи 2008-2009 років, більше не буде. Буде інша економіка, інша країна, інші банки -  хочемо ми цього чи ні. Криза відкриває очі і руйнує атеїстичні стереотипи вчорашнього дня. І дає зрозуміти, де ми, де я робили помилки: в думці, слові, дії. Ініціює бажання позбавитися  їх,  пройти через очищення покаянням. Проте це інша тема і вона потребує окремої розмови.

Оптимізм викликає те, що попит на радикальні зміни в суспільстві неухильно зростає. Криза, як не парадоксально, відкриває можливості, можливості змін. Є люди, які бачать необхідність цих змін і шляхи їх здійснення. Вони мають волю та духовну силу це здійснювати. Це нові, молоді люди, позбавлені звичних стереотипів.  І їм є на кого політично спиратися, бо  за останніми соціологічними даними, 60 відсотків виборців не влаштовує ані нинішня влада, ані існуюча опозиція. А це серйозна політична

підтримка.

— Ви знаєте цих нових людей?

— Є історична закономірність: якщо у народу  виникає попит на нових лідерів, ці лідери обов’язково  з’являються.  За останні 25-30 років виросла нова генерація людей. Виросли і нові творчі особистості здатні своєю чесною діяльністю, своїм служінням суспільству задовольнити цей попит. Інша справа, що вони до сих пір не покликані. Жодній минулій українській владі ці нові лідери були просто не потрібні. Коли накопичиться критична маса невдоволення – ці лідери вийдуть на перший план. Думаю, вони засвітяться вже на цих виборах і ви побачите їх.