День, що подарував мрію

Леонід Каденюк – перший космонавт незалежної України розповів про день 12 квітня 1961 року, що подарував йому і мільйонам однолітків високу мрію – стати космонавтом і здійснити коли-небудь політ до зірок.

– Що для вас є 12 квітня 1961 року? Як цей день вплинув на вашу долю?

– 12 квітня називається Всесвітнім днем авіації і космонавтики. В Україні це свято ще називається Днем працівників ракетно-космічної галузі. Цей день вплинув не лише на мене, він в цілому вплинув на подальшу історію усього людства. У цей день, 12 квітня 1961 року, коли здійснився перший політ у космос, відбулась подія, що мала не лише планетарне значення, але й вселенське. Чому? Тому що на одній із планет всесвіту врешті-решт цивілізація винайшла такі технічні засоби, за допомогою яких вона змогла подолати тяжіння власної планети і вирватися у космос. Відтоді людина завжди буде літати у космос. І треба сказати, що політ Юрія Гагаріна вплинув не лише на мене, але й на мільйони моїх однолітків, коли усі ми почали мріяти про політ у космос. Саме тоді  – 12 квітня 1961 року – я зрозумів, що хочу стати космонавтом і здійснити політ у космічний простір.

unian_1194

– Який наразі стан космічної індустрії в Україні?

– Треба сказати, що Україна є космічною державою, і в нас є всі підстави про це казати. Після розпаду Радянського Союзу в Україні залишилося приблизно 1/3 усього ракетно-космічного та наукового потенціалу СРСР, тому якби Україна не продовжила би використання цього потенціалу, якби занепала космічна галузь, – то це напевно був би злочин.

Зараз приблизно 150 країн світу так чи інакше займаються використанням космічних технологій, натомість лише п’ять чи шість країн у світі мають замкнений цикл виробництва космічної техніки. Тобто – від проектування до виробництва, запуску і керування у космічному польоті. До складу цих країн безперечно входить і Україна.

Що стосується наших космічних перспектив. Перспектива залежить у першу чергу від відношення до цієї галузі з боку держави. Нажаль, відношення має бути значно кращим, ніж те, що спостерігається зараз. У першу чергу це стосується фінансування космічної галузі.

Якщо у бюджеті цього року заплановано на космос усього 130 млн. грн., то, будемо відверто казати, цього замало. Мінімальна потреба, яку просила космічна галузь – 235 млн. грн. Тобто виділили майже вдвічі менше від мінімальної потреби. Звичайно, що це гальмує розвиток космічної галузі України.

Для того, аби вона не стояла на місці, щоби вона розвивалася, потрібно вкладати чималі кошти. Для порівняння – у США в бюджеті цього року заплановано на космос біля 20 мільярдів доларів, у росіян – десь 5,5-6 мільярдів доларів, а у нас усього 130 млн. грн., тобто трохи більше 16 млн. дол. – отже це надзвичайно мало, це в сотні разів менше, ніж виділяється в інших провідних космічних країнах світу.

Більш того, постає друга головна після фінансування проблема – це брак кадрів. Наразі середній вік працюючих у космічній галузі – більше 50 років. Нажаль, молодь не дуже зацікавлена йти працювати у цю сферу. Потрібно якось заохочувати молодих спеціалістів, пропонувати їм адекватні зарплати, надавати житло молодим сім’ям. Бо космос – це цікава галузь, яка дуже потрібна Україні. Оскільки космічна галузь, у першу чергу, це – високі технології, по-друге, що не маловажно, – це імідж держави.

Україна – це не просто держава боксерів – братів Клічко, чи футболістів, таких як Андрій Шевченко. Україна – це держава з високим науково-технічним потенціалом, це люди, які уміють робити надзвичайно складну техніку, які працюють над високими технологіями. Тому треба усе це підтримувати на високому рівні. Нажаль, держава не приділяє належної уваги. Тому перспективи космічної галузі залежать насамперед від належної підтримки та відношення з боку держави. Але, як би там не було, попри те, що космічна галузь працює наразі у такому собі «напівавтономному» режимі, незважаючи на це – галузь тримається, і думаю, що завдяки тим, хто любить цю професію, вона буде і надалі. Але, з таким відношенням держави, якщо його не виправити, років через п’ять Україна, нажаль, ризикує втратити статус космічної держави. 

– Наскільки Україна здатна забезпечувати замкнений цикл виробництва ракет-носіїв? Наскільки ми залежимо від постачання комплектуючих, у першу чергу двигунів, від Росії?

– Я вже зазначив, що в Україні залишилася значна частина ракетно-космічного потенціалу Радянського Союзу, і той російський потенціал, як і український – це частини єдиного цілого, ще коли ми були разом. Воно і зараз практично залишається єдиним цілим. І багато чого, що виробляється в Україні – не виробляється у Росії, і навпаки. Таким чином, як російська космонавтика залежить від України, так і український космос залежить від постачальників з Росії. Наразі, один із яскравих прикладів – Міжнародна космічна станція (МКС). Попри те, що Україна формально не входить до складу країн-учасників цього проекту, – багато чого, що є на цій космічній станції, зроблено в Україні на замовлення росіян. Наприклад – система зближення і стикування космічних кораблів. Це надзвичайно складна і важлива система, вона виробляється у нас в Україні (м. Харків).

Тобто, багато чого з того, чим користуються росіяни, вони замовляють у нас. Загалом наша космічна галузь може виробляти усю номенклатуру – і супутники, і ракети-носії тощо, але більшість того, чим ми зараз користуємося, зокрема ракети «Зеніт», «Циклон», «Дніпро» – це все спроектовано ще за радянських часів і виготовляється на Південному машинобудівному заводі у м. Дніпропетровську. Проте хотілося б чогось нового. Звичайно, що якісь удосконалення робляться, але усе це вироби радянських часів. З об’єктивних причин наразі неможливо бути повністю незалежними від росіян . Так само як і Росія багато в чому залежить від України в сфері створення космічної техніки.

KSC 97EC 1576

– Розкажіть про міжнародну співпрацю України в космічній галузі – зокрема про спільний з Бразилією проект використання ракет «Циклон-4». Чи готуються нові спільні проекти разом з Росією?

– Наразі підписано більше 40 міжнародних проектів співпраці у сфері дослідження космосу – з Росією, з Європейським космічним агентством, зі Сполученими штатами Америки, з Індією, Бразилією тощо. Одним з найцікавіших і найперспективніших проектів – є використання бразильського космодрому «Алкантара», який розташований поблизу екватора, що з точки зору фізики (завдяки швидкості обертання Землі) дозволяє збільшити масу супутника, що виводиться на орбіту. Будуть продовжуватися й інші проекти – це «Морський старт» (запуск супутників носієм «Зеніт-3СЛ» з плавучої платформи). Був період, коли у 2009 році американська фірма збанкрутувала, але росіяни цей проект підтримали і він буде продовжуватися.

У 2008 році розпочато успішну роботу по проекту «Наземний старт» – це використання ракет «Зеніт» для комерційних запусків з космодрому «Байконур».

Крім цього, є ракети «Дніпро» – це також цікава програма на базі колишніх міжконтинентальних балістичних ракет СС-18 (що також відома під прізвиськом «Сатана») – використовуються за запусків

малих супутників. Я хочу навести такий приклад: ракета, яка простояла на бойовому чергуванні 20 років, – бездоганно зробила успішний старт у космос. Це говорить про високі технології і високу якість виробництва. Крім цього, Україна бере участь у створенні супутників на замовлення іноземних партнерів. У 2011 році був запущений український супутник «Січ-2». Наразі Україна на третьому-четвертому місці за кількістю запусків ракет-носіїв щорічно.

– Відомо, що Корольов і Глушко – наші співвітчизники, один з Житомира, інший – з Одеси. Проте, на жаль, зараз їх імена не так часто згадуються. Що повинна зробити держава, щоби повернути привабливий образ дослідника космосу? Щоб діти грались (як колись) у космонавтів, а не у злодіїв?

– Це дуже важливе питання. Я, наприклад, поставив би це питання ширше – мова не лише про космос і космонавтів, а про українську науку, про вчених, про лікарів. Я щиро скажу вам: мені прикро, коли про Україну знають лише те, що це країна відомих боксерів чи футболістів. Але ж це країна, де живуть люди з високим інтелектом, які мають великий потенціал. Треба про це згадувати, треба, щоб держава звернула на це увагу. Про це треба розказувати більше на телебаченні, писати в пресі. І не лише про космонавтів. Я, наприклад, особисто був знайомий з академіком Валентином Петровичем Глушко – головним конструктором ракетних двигунів для усіх пілотованих радянських ракет, а також останнім радянським головним конструктором усієї космічної галузі (тепер це РКК «Енергія»). Він особисто відбирав мене в загін космонавтів, тримав мій диплом випускника льотного училища, він у мене приймав іспити при підготовці до космічних польотів… Про це треба більше розповідати у школах, на телебаченні, треба відзначати 12 квітня як свято на більш високому державному рівні, і тоді діти будуть більше мріяти про цю цікаву роботу.

Космічний досвід Леоніда Каденюка

В серпні 1976 року був відібраний до загону радянських космонавтів у групу багаторазової космічної системи «Буран».

В 1977 році закінчив Центр підготовки льотчиків-випробувачів. Отримав диплом і кваліфікацію «льотчик-випробувач».

У 1977–1979 рр. пройшов загальнокосмічну підготовку і отримав кваліфікацію космонавта-випробувача.

З 1977 до 1983 року – космонавт-випробувач групи багаторазової космічної системи «Буран».

1984–1988 рр. – льотчик-випробувач Державного науково-дослідного інституту Військово-повітряних сил СРСР.

1988–1996 рр. – космонавт-випробувач, льотчик-випробувач багаторазової космічної системи «Буран».

1988–1990 рр. – пройшов інженерну та льотну підготовку за програмою «Буран» як його командир.

1990–1992 рр. – пройшов підготовку в якості командира транспортного корабля «Союз-ТМ».

В період з 19 листопада по 5 грудня 1997 року здійснив космічний політ на американському Шаттлі «Колумбія».

Шаттл «Колумбія»

«Колумбія» – багаторазовий транспортний космічний корабель NАSА та перший льотний екземпляр корабля системи «Спейс Шаттл».

Будівництво «Колумбії» було розпочато у 1975 році і 25 березня 1979 року «Колумбію» було передано в експлуатацію NАSА.

Перший пілотований політ відбувся 12 квітня 1981 року, що за збігом співпало з 20-річним ювілеєм польоту Юрія Гагаріна. Усього «Колумбія» здійснила 28 польотів.

«Колумбія» була важчою від інших шаттлів, тому в неї не було стикувального модуля. «Колумбія» не могла стикуватися ні зі станцією «Мир», ні з МКС.

Останній політ «Колумбії» відбувся з 16 січня по 1 лютого 2003 року.

Вранці 1 лютого, після 16-добового польоту, шаттл повертався на Землю. NАSА втратила зв’язок з кораблем, приблизно о 14:00 дня за Гринвічем, за кілька хвилин до передбачуваної посадки. Очевидцями були зняті палаючі уламки шаттла, що летять на висоті близько 63 км. Всі сім членів екіпажу загинули.

Знайдені уламки корабля зараз зберігаються в Космічному центрі імені Кеннеді.