Абсурдність Податкового кодексу

Рік після ухвалення Податкового кодексу довів нелогічність і абсурдність багатьох його положень стосовно регулювання відносин з підприємцями

За даними державної статистичної звітності перед введенням діючого Податкового кодексу (ПК) і після цього більш як 320 тисяч підприємців малого бізнесу України (МБ) залишили займатися ним. А рівень  рентабельності МБ, нібито, остаточно стабілізувався на нижчому рівні лише в лютому 2012 року.

Звідки у статистики така інформація? На питання, спрямоване до одного із старих та досвідчених керівників київського міського управління державної статистики, чи відповідають ці цифри дійсності, співрозмовник лише посміхнувся. «Якби б ми не були знайомі багато років, то я ухилився б від відповіді. Тобі скажу: у тіні, повній чи частковій, знаходиться весь МБ».

Повністю джерелами інформації володіють лише окремі люди. Вони розпорошені по різним відомствам, хоча інколи на різних нарадах та після них мають можливість обговорювати подібні питання тільки проміж себе: бояться наразитися на звинувачення про приховування інформації.

У той же час таку інформацію не зможуть отримати навіть міністри. Формально чисельністю підприємців МБ займається одне відомство, прибутком – друге, і так далі. Разом вони ніколи не зійдуться тому, що, якби таке сталося, то на когось одного була б покладена відповідальність за знищення тіньової економіки.

481713

Чим пояснюється така тенденція у розвитку малого бізнесу протягом 2011-початку 2012 років? Як відомо, з 1997 року, коли тодішній керівник НБУ  Віктор Ющенко дозволив підприємствам розраховуватися готівкою, «кеш» все більше ставав фактором уникнення від сплати частини податків. Частину продукції (послуг) продавали за готівку, не показуючи її в бухгалтерському обліку. При цьому фактичні витрати на одиницю продукції зростали, для цього розроблялися завищені норми матеріальних витрат, а прибуток падав автоматично.

На підприємствах МБ частка готівки становила 10-70%, при середній нормі рентабельності, а у випадках значно більшої рентабельності «кеш» зростав навіть до 90%. Значна чисельність підприємств МБ працювала зі збитком чи на грані збитковості. Але ніхто не задавався питанням, як такі підприємства могли працювати.

Подібна ситуація тягнулася дуже довго. Вона дозволяла МБ знаходитися в тіні і за цей рахунок сплачувати значну частину зарплати готівкою, яка задовольняла, як наймачів, так і найманих працівників.

З прийняттям ПК, який примушував сплачувати податки не нижче певного рівня, зарплата найманих працівників та доход підприємців значно впали. Так почалася ліквідація МБ або зростання частки економіки, яка збільшила свою тіньову складову.

Свою справу робила й інфляція, яка ще більше посилювала вимоги найманих працівників до збільшення зарплати, аби компенсувати падіння реальної зарплати. З цієї причини Податковий кодекс прийшов у гостре протиріччя з вимогами найманих працівників до певного рівня зарплати та її зростання у відповідності до зростання комунальних послуг та цін на продовольчі та промислові товари.

Намагання урядовців підійти до вирішення проблем виводу тіньової зарплати в офіційну шляхом встановлення підзаконної норми щодо певного (і не менше) рівня середньої зарплати знижувало прибутки підприємців та їх можливості розвивати свій бізнес. Це викликало їх вкрай негативну реакцію. Вона ще більше посилювалася багатьма фактами використання представниками влади можливостей зростання доходів своїх родичів (читай своїх власних) за рахунок різних щілин у законодавстві.

Тому ПК з одного боку, та інтереси підприємців МБ разом з інтересами найманих працівників, з другого боку, розійшлися в протилежні сторони. ПК залишився, підприємці МБ та наймані працівники звернулися до служби зайнятості.

Але в дійсності частина перших і других просто пішли до іншої тіні. Від цього програли всі. МБ, бюджет, торгівельний оборот, банки, у яких почали «худнути» депозитні вклади в національній валюті. В березні 2012 року вчетверо скоротилася купівля іноземної валюти.

Узагальненим наслідком таких процесів стало скорочення рівня інфляції. Радість з цього приводу деяких урядовців була передчасною, бо одночасно почав знижуватися платоспроможний попит населення не тільки на промислові товари, але й на продукти харчування.

Це викликає гострий соціальний протест, який виводить на вулиці тисячі людей, які є приватними підприємцями чи їх родичами, в тому числі з кола працівників великих підприємств, які часто-густо не виплачують зарплату чи притримуючи її на депозитах, де-факто занижують її реальну спроможність.

Про те, що пряме чи опосередковане скорочення зарплат та пенсій не виводить економіку з кризи, більш того, поглиблює її, вже писали Нобелівський лауреат з економіки 2001 року американський економіст професор Стігліц та економіст академік Юрій Пахомов.

За підрахунками зростання податкового тиску на МБ  зачепило 20-24 мільйона українців (40-45% населення). Тому і досі не вщухають пристрасті мільйонів людей щодо ПК в частині його належності до МБ. Подібних наслідків дій уряду за часи незалежності України, поза чинниками впливу світової кризи, не можна пригадати. Навіть в першій половині 90-х років, коли вирувала інфляція, уряд знаходив компенсатори, які гальмували зниження якості життя. 

Наразі вже немає КПРС. Але синдром висмоктування останніх соків з пересічної людини не тільки залишився, але й продовжує зростати далі. В протидію йому МБ вирішив самоліквідуватися, або тим чи іншим чином перестати годувати владу.

Влада не хоче, а, можливо, і не може перебудовувати свій образ життя. В березні цього року один з керівників уряду запропонував в черговий раз підвищити акцизи на горілку. А за місяць після того, статистики повідомили, що в першому кварталі продаж горілки значно впав і продовжує падати далі.

Але подібне було вже не один раз. Чи не нагадує історія зі зростанням цін на горілку збільшення тиску на МБ? В них одна і та ж сутність: чим більше тиск на пересічну людину, тим далі віддаляється бажаний владою результат. Аж ось знайшлися Стігліц та Пахомов, які не п’ють горілку. Але до них ніхто не дослухався. 

Разом з цим дивувало те, що МБ довго і стійко стоїть на виконанні своїх економічних вимог. Настільки стійко, що під різними приводами були позбавлені волі деякі керівники асоціацій МБ, які не висували політичних вимог, тобто не могли бути притягнутими до відповідальності «за заклики про повалення існуючого ладу».

482168

Як відомо з Податкового кодексу приватні підприємці поділяються на 4 групи в залежності від обсягу обороту.

1-а група – це ті підприємці, які мають річний обіг до 150 тисяч гривень. Вони сплачують щомісячний єдиний податок в сумі від 1 до 10% мінімальної зарплати, яка умовно була прийнята в 1000 гривень, що відповідає податку у 10–100 гривень (реально лише 100 гривень).

2-а група – це підприємці, які мають річний обіг до 1 мільйона гривень. Вони сплачують щомісячний єдиний податок в сумі 2-20% мінімальної зарплати або 20-200 гривень (реально лише 200 гривень).

3-я група – це ті, у кого річний обіг складає до 3 мільйонів гривень. Вони сплачують щомісячний податок в 3% суми обігу.

4-а група – це ті, у кого річний обіг складає до 5 мільйонів гривень. Вони сплачують щомісячний податок в сумі 5% обігу.

В першій та другій групах податок має фіксовану величину. В третій та четвертій групах – змінну величину відносно доходу. 

Почнемо з перших двох груп. Сума податку «прив’язана» до мінімальної зарплати. Це все одне, що порівнювати між собою дальню дорогу та високу жінку, яка йде нею. Тут дорога дальня, жінка – висока. Як їх порівнювати? З точки зору науки порівнювати можна однакові по змісту показники: одну дальню дорогу з іншою дальньою дорогою, одну високу жінку з іншою високою жінкою.

Мінімальна зарплата – це дохід, єдиний податок – це витрати.

Це 1-й абсурд з наукової точки зору. Порівнювати можна або доходи, або витрати. І це, зауважте, знання шкільного рівня.

2-й абсурд – це діапазон порівняння. Чому він дорівнює 10? В математиці та економіці (та багатьох інших науках) поняття діапазону показників відомо ще з кінця 18 – початку 19 століть з наукових праць «короля математиків», який народився 30 квітня 1777 року у маленькому німецькому містечку Брауншвейг, Іоганна Гаусса.

Саме він розробив теорію розподілу помилок, яка була визнана законом у всьому світі, а згодом отримала свою сучасну назву функції нормального розподілу, яка має своє добре відоме економістам алгебраїчне значення та графічне зображення.

Відповідно до цієї функції, найбільш часто розклад показників дорівнює 6 (відхилення від середньої величини складає від -3 до +3).

Саме тому діапазон груп населення з високими та малими доходами і пенсіями в сучасній Німеччині дорівнює 6:1, в той час як в Україні розподіл зарплат дорівнює 40:1, а пенсій 20:1.

Саме тому Німеччина, яка дотримується математичних законів свого співвітчизника Гаусса, багата, а Україна загалом – бідна.

Закони Гаусса – це єдині природничо-наукові закони, які охоплюють  математику, фізику, природознавство, статистику, економіку та багато інших наук. Ці закони діють навколо нас завжди і повсюди: на виробництві, у торгівлі, на транспорті. Ми звиклися з ними, а тому не помічаємо їх.

У коробці з взуттям, яку магазин отримує з фабрики, кількість взуття за її розмірами підкоряється функції нормального розподілу. Так, у типову коробку з чоловічим взуттям кладуть по 4 пари взуття найбільш ходового 41 та 42 розміру, 3 пари 40 та 43 розміру, 2 пари 39 та 44 розміру, 1 пару 38 та 45 розміру. Те ж саме правило застосовується і в постачанні одягу по розміру та росту.

Але повернемося до податків МБ. Якщо мінімальною місячною зарплатою найманих працівників вважати 1000 гривень, то за теорією Гаусса мінімальним доходом приватного підприємця першої групи слід вважати доход у 167 гривень (1000:6).

Податок на цей дохід, виходячи зі ставки податку на великий бізнес в розмірі 23% прибутку, повинен становити не більше 38 гривень на місяць (167х0,23), але ніяк не 100 гривень. Для підприємців другої групи податок відповідно повинен бути 76 гривень, а не 200.

У відповідності з єдиними для всіх канонами науки до системи оподаткування бізнесу, поза залежністю від його величини, має бути прийнятий єдиний методологічний підхід. У Податковому кодексі цього правила не додержано.

Це 3-й абсурд. Бо загалом методологічна база оподаткування повинна бути єдиною для всіх підприємців.

В першій та другій групах єдиний податок – величина постійна, що є формою стимулювання зростання МБ. В третій та четвертій групах податок у відсотках до доходу – величина перемінна.

У порівнянні з першою та другою групами стимули до розвитку бізнесу третьої та четвертої груп – дуже значно послаблені. Плавного переходу тут немає. Розробники Податкового кодексу в даному місці,  образно кажучи,  включили стоп-кран.

Дивна позиція українського уряду, особливо зважуючи на те, що в період сталого розвитку економіки США 52% її експорту приходилися на малий бізнес. Попри це, шукаючи вихід з кризи у 2008 році, адміністрація США допомогла великому бізнесу.

За 4 роки кризи приріст економіки США забезпечує переважно малий та середній бізнес. За поодиноким виключенням великий бізнес США знаходиться  у фазі рецесії. Які ще докази повинні бути наведені на користь малого та середнього бізнесу?

В Україні все навпаки. Економічною політикою штучного зростання бюджету для можливості розпорядження інфляційними грошима у власних інтересах, уряд, в кращому випадку, обмежує МБ можливістю маневрувати цінами на товари та послуги, в гіршому випадку примушує МБ до самоліквідації чи переходу до нової тіні.

У відповідності до вказаних вище чинників Податковий кодекс в його нинішньому вигляді в частині застосування до МБ – це дорога до фізичного ліквідування 40-45% населення України. Але одночасно з цим консервуються чинники структурної перебудови економіки. Тобто те, чого бажають розвинуті країни у своїх власних інтересах.

У листі «Клубу 300» про це сказано надто відверто. У документі світового уряду, якого зазвичай називають «Клуб 300», направленого керівникам  розвинених країн в кінці грудня минулого року, в частині їх відносин з Росією та Україною, зокрема, зазначалося. «…При відносинах з питань економічного співробітництва бажано уникати розмов щодо пропорцій великих, середніх та малих підприємств. Їх зміни можуть привести в наше коло інші країни …». «Клуб 300» цілком влаштовує монопольне положення великих підприємств Росії та України в економіці своїх держав, бо це цементує відсутність структурних змін, направлених на створення конкурентного середовища – головної умови економічного розвитку.

Виникає законне питання. На кого працює український уряд?  На свій народ чи на інтереси розвинутих країн? І чи при цьому не проглядаються риси державної зради з боку урядовців та більшості Верховної Ради, яка підтримала Податковий кодекс у частині його належності до МБ?

При цьому малий бізнес не має того «жиру» накопичень, який є у великого бізнесу і був створений ним за допомогою ухиляння від сплати податків через сотні своїх підприємств у офшорних зонах.

Викликає подив і інше. Ставки податку на прибуток для великого бізнесу постійно зменшуються: з 24% у 2010 році, до 23% у 2012 році, і далі до 16% у 2014 році. Таким чином податковий тиск і далі автоматично буде зсуватися в бік малого і середнього бізнесу. В цьому місці є сенс повернутися до написаного вище.

Подібна тенденція рівнозначна подальшій ліквідації української економіки на користь розвинутим країнам. Це 4-й абсурд.

У малого та середнього бізнесу в органах вищої державної влади немає своїх представників, які б відстоювали їх інтереси. А великий бізнес, з наведених вище причин, не зацікавлений в їх відстоюванні.

Тому не дивно, що тенденція поступового перекладання податкового тиску з великого бізнесу на малий та середній бізнес «дивним чином» корелюється з погіршенням економічного (в тому числі інвестиційного) клімату та зростанням соціального напруження.

Останнє має міжрегіональний характер і свідчить, що об’єднання країни відбувається на суто соціальній основі. Це було помічено науковцями Інституту демографії та соціальної політики НАНУ.

Так, 10% громадян з високими доходами отримують 23% пільг, а 10% громадян з низькими доходами – лише 2,8%. Ці дані були оприлюднені на засіданні Кабінету Міністрів у присутності Президента України директором інституту академіком Еллою Лібановою.

Це 5-й абсурд.  Він взагалі трощить закон Іоганна Гаусса щодо нормального розподілу будь-яких показників. Адже це все одно, що проткнути землю трубою з північного полюсу до південного і тримати її обома руками, аби Земля не оберталася навколо своєї вісі.

Існує відомий досвід розвинутих країн в прискоренні економічного розвитку. Він спирається на підтримку малого та середнього бізнесу. Про це свідчать наукові роботи іноземних економістів. Це підтверджує і невдалий зворотній приклад США, застосований урядом цієї країни під час розгортання нинішньої кризи.

Із цього також випливає теза, що в умовах зниження чи стагнації економіки та зменшенні платоспроможного споживчого попиту, податки на малі та частину середніх підприємств в залежності від їх галузевої належності повинні зменшуватися в першу чергу. Адже ці підприємства підтримують життя найбільш бідних верств населення.

В Україні, «чомусь», все навпаки.

І це 6-й абсурд Податкового кодексу. Логіку цього процесу не розуміють реально іноземні інвестори. Не ті, які приховують від оподаткування в офшорах чи схожих зонах податки, а ті, хто вкладає в інвестиції свої власні гроші, і не хоче ризикувати ними через чергову можливу революцію в Україні.

Наразі існує проект програми оподаткування, який в доступному для більшості громадян графічному вигляді демонструє необхідність єдності науково обґрунтованої економічної політики держави, виходячи, в тому числі, з досвіду розвинутих країн.

Вона не вписується в формат журналу чи газети, а потребує інтерактивної форми викладення в прямому телевізійному ефірі. В останні роки подібне все ширше застосовується в розвинутих країнах, а також в Росії, щодо певних галузей науки, які цікавлять більшість людей, як форма усвідомленого самовиживання.

Звичайно, дана стаття охоплює не всі проблеми МБ в частині його впливу на розвиток вітчизняної економіки. Наведене вище – це перший крок для розуміння ролі малого та середнього бізнесу в загальній концепції їх розвитку.

Все нове може бути здійснено лише з широким залученням до цієї теми молодих економістів, які будуть спиратися на наукові засади проектування розвитку нової економіки.

Відносно ж тези одного з керівників уряду, що великий бізнес України забезпечує більшість надходжень податків, то з цього приводу можна сказати наступне. Ця теза може бути вірною тільки в слабких країнах, та й то, до певного періоду часу, після якого відбудеться обвал економіки, риси якого проглядалися вже в минулому році.

Українська економіка потребує диверсифікації. Великий бізнес вже почав диверсифікувати себе самого, але це не є і принципово не може бути пріоритетом держави, яка, нібито, намагається увійти в коло розвинутих країн.

Це 7-й (узагальнений) абсурд.

Але це вже інша тема державного рівня, яка продовжує тему знаходження в тіні малого бізнесу. Викладення цих та інших цікавих громадянам тем в інтерактивному форматі їх подачі дасть можливість власнику телевізійного ЗМІ за кілька місяців поспіль отримати на одній рекламі багато мільйонів гривень прибутку.

Що ж до держави, то за рахунок вирішення власних економічних проблем та підтримку цього курсу вона отримає в сотні разів більше.