Вичерпаний запас міцності

За песимістичним сценарієм на 2012-й рік, українська влада буде змушена погодитися на російські умови зниження ціни – з відповідними негативними внутрішньополітичними наслідками

Україна прожила непростий 2011 рік. Країна зробила різкий поворот на Схід. Народ отримав бажану «сильну руку», проте це не принесло очікуваних соціальної справедливості та загального добробуту. У країні заговорили про політичні репресії і політв’язнів. Уперше за 20 років незалежності на політичній, і не тільки, кухні стали обговорювати можливе будівництво авторитарної держави. Радісні післявиборні «обійми» українських і російських представників влади вилилися у необхідність визначитися з умовами та правилами співіснування двох країн. Росія показала, що прагне отримати «контрольний пакет» впливу на всю Україну, а не тільки увійти в окремі сектори української економіки. «Справа Тимошенко» стала картою, яку ефективно почали використовувати ЄС, США і Росія проти української влади.

Але і світ вступив у період трансформації звичного укладу життя. І будь-які прогнози можуть бути кардинально іншими, ніж вони нам наразі  видаються. Проте візьмемо на себе сміливість припустити ряд тенденцій, що визначають поточний рік.

Загальний. Внутрішня політика України в цьому році буде відрізнятися подальшим пануванням олігархічного політекономічного укладу. Незважаючи на низьку економічну ефективність, він забезпечував власне самозбереження, корумпуючи політичний клас. Співвідношення таких факторів, як старіюче населення і відкриті кордони, які дозволяють соціально активним громадянам знаходити можливість самореалізації на Заході, дозволяє говорити про зниження внутрішнього потенціалу змін. Однак стабілізації політичних процесів не відбудеться через відсутність стратегічних рішень як владних, так і опозиційних.

Останні кадрові призначення можна розглядати як симптом нової стадії інституційної деградації української держави. Коли функції декількох системно-формуючих державних органів визначаються політичними інтересами певної особистості, важко очікувати їх якісної роботи на непріоритетних, з точки зору керівництва, напрямках.

unian_402755

Представники великого бізнесу, не розуміючи важливість зміцнення державності і демократії, будуть обмежуватися лише розширенням своїх економічних активів, не намагаючись якось вплинути на суспільство (за винятком PR-кампаній щодо поліпшення власного іміджу). Враховуючи те, що навіть їх економічна успішність тісно пов’язана з преференціями з боку держави, не кажучи вже про нелегітимність в очах суспільства результатів приватизації, відмова від спроб впливу на широкі верстви населення стане фатальним для перспектив нинішніх бізнес-імперій. І хоча в українських ФПГ ще є реальні шанси відновити свій вплив на державний апарат, повернувши свій контроль над парламентом, але вони вже не зможуть повністю реставрувати політичну систему, яка б відволікала увагу населення від соціальних проблем, експлуатуючи при цьому конфлікти ідентичностей, мовне питання або питання «хто кого годує».

У зовнішній політиці головною тенденцією стане погіршення відносин з ЄС і США у зв’язку з централізацією влади в Україні Президентом і його оточенням. ЄС вирішуватиме питання власного внутрішнього переформатування і максимально абстрагується від поглиблення відносин з Україною. Брюссель демонструватиме політику вирішення українських питань через посередника, яким, ймовірно, стане Москва. Існує небезпека, що після президентських виборів у Росії такі члени ЄС, як Німеччина та Франція ще менше враховуватимуть позицію України.

Поглиблення ізоляції з боку Заходу буде супроводжуватися посиленням тиску з боку Росії, яка посилить вимоги до України щодо входження в Митний союз і ЄЕП. Це ускладнить для України можливості політичного маневру і змусить зробити вибір основного політичного союзника, яким, найімовірніше, стане Росія. В іншому випадку Україна опиниться в ізоляції відносин із Заходом і Росією одночасно. Основна загроза для нинішньої влади від конфронтації з Росією полягає не стільки в несумірності ресурсів конфліктуючих сторін, скільки в нерозумінні цього українською стороною.

Українські представники влади російських візаві розглядають, як непоступливих бізнес-партнерів. Російські ж Україну – як «тимчасове непорозуміння», і максимум, що готові запропонувати – «плату за її ліквідацію». Такі установки не цілком раціональні, але ставлення Росії до України завжди мало ірраціональний характер. Включивши українське керівництво у власні схеми, керівництво Росії за кілька років змогло б повністю реінтегрувати Україну економічно. Але схоже, що у них немає на це часу. Виклик, кинутий легітимності Володимира Путіна, буде штовхати його до більш жорсткої позиції щодо України. Більше того, навіть малоймовірне падіння нинішнього російського режиму, якщо воно не приведе до територіальної дезінтеграції Росії, буде підштовхувати будь-яку іншу російську владу продовжувати лінію на «збирання земель російських». У перспективі в поточному році вірогідним сценарієм розвитку відносин стане «холодна економічна» війна України з Росією. І нинішня «сирна» війна – тільки її початок.

У таких умовах тимчасовими зовнішньополітичними партнерами для нашої країни можуть стати Китай, Бразилія, Туреччина чи інші регіональні гравці.

Парламентська кампанія як точка відліку. За умови інерційного сценарію розвитку країни парламентська кампанія і боротьба за контроль над майбутнім парламентом стануть ключовою темою цього року. Накопичення на бренді Партії регіонів негативних асоціацій не дозволяє оптимістично оцінювати майбутнє Партії регіонів як опозиційної сили. Результати соціологічних досліджень показують, що підтримка партії влади виборцями не виходить за межі 10 – 12%, що значно зменшує кількість тих, хто зможе потрапити в парламент за партійним списком. Такі перспективи змусять багатьох регіоналів нещадно боротися всіма доступними методами за мажоритарні округи як єдину можливість потрапити в наступний парламент. З великою ймовірністю можна говорити, що боротися в округах вони будуть не лише з представниками опозиції, а й зі своїми політичними «побратимами». Парламентська кампанія буде розпалюватися також на тлі зростаючого тиску на олігархів. Уже сьогодні можна назвати першим «обраним на заклання» – Дмитра Фірташа.

Також можна говорити, що стратегія влади щодо парламентської кампанії буде побудована не стільки на «проштовхуванні» потрібного для ПР результату, скільки на формуванні максимально лояльного до себе складу парламенту за рахунок «мажоритарників» і впливу на партійні списки опозиційних сил. Репресії проти політичних опонентів влади нині означають велику ціну майбутньої поразки для партії влади. І ймовірно «власники активів» у Партії регіонів намагатимуться залякати Президента фіксацією його майбутньої політичної поразки – низьким результатом партії на виборах. Якщо їм це вдасться, то можливі два варіанти. У першому випадку, масоване застосування адміністративного тиску виявиться неефективним через внутрішні конфлікти і «послаблення вертикалі». Слід зауважити, що ефективність ведення виборчої кампанії в «адміністративному» стилі в українських реаліях не була висока навіть за часів економічного зростання і більш потужної «вертикалі влади» початку 2000-х років. Говорити про її ефективність в умовах економічної кризи і «успіхів» донецької команди недоцільно. У другому – перемога на виборах за рахунок очевидних фальсифікацій мобілізує всіх незадоволених.

Розраховуючи, що «переможців не судять», влада все ж вважатиме, що перемога на виборах змусить західні структури мати справу з нею через відсутність альтернативи. Так могло би бути, якщо її перемога стала б блискавичною і значною для зовнішніх спостерігачів. Однак схоже, що глибина внутрішньополітичної кризи внаслідок «жорстких виборів» не дозволить режиму уявити себе «монопольним представником України».

Виклики українським силовикам. Збройні інциденти біля Верховної Ради, в Одесі, конфлікт із файлообмінником ex.ua продемонстрували, що рішучі дії людей з бойовим досвідом або обурених представників інтернет-співтовариства становлять серйозний виклик для українських силовиків. Показовим прикладом є успішна оборони підприємства «Сталь канал-Силур», що належить керівникам Одеської обласної організації «Фронту змін», від об’єднаних сил міліції і податкової служби. Тиск на цей господарський об’єкт обумовлено не партійною приналежністю власників, а його економічною привабливістю.

Виходячи з цього, можна говорити, що впоратися з можливим потоком біженців, зростанням масштабів контрабанди зброї та протистояти незаконним військовими формуваннями можна лише маючи іншу якість військової організації української держави. Призначення Ігоря Калініна головою СБУ і Дмитра Саламатіна Міністром оборони України, на думку багатьох експертів, є підтвердженням пріоритету для Президента персональної, а не політичної лояльності.

Посилення «Сім’ї», відмежування від «донецького клану» також можна розглядати як підготовку до наступу на олігархів. У таких умовах необхідними є не «точкові», а групові репресії. І не факт, що нинішня правоохоронна система на це здатна. А неоднозначна реакція Генпрокуратури на перспективи судового переслідування їхніх представників у США не свідчить про повну готовність «силовиків» беззаперечно виконувати всі вказівки. І навряд чи «силовики» будуть готові брати участь у війні за чужі інтереси.

Зростання протестних настроїв. Дії влади щодо придушення всіх проявів суспільного невдоволення і відсутність «клапанів» його виходу зумовлять подальшу радикалізацію протестів. Разючий контраст між багатими і бідними, контраст між витратами на утримання влади та соціально незахищених верств населення сформують класичну «революційну ситуацію», яка проявить себе раптово. Однак малоймовірним буде мирний варіант зміни політичного істеблішменту на кшталт «помаранчевої революції». Ситуація, в яку поставила себе влада, буде примушувати її застосовувати різні методи, аж до силових, для збереження свого статусу кво.

За умови посилення зовнішнього впливу існує небезпека форс-мажорних сценаріїв – економічного колапсу і, як результат, потужних соціальних протестів у березні – квітні 2012 року. Висока так само ймовірність масових протестів через особливості парламентських виборів і при спробі влади придушити їх силовими методами. Втрата контролю над ситуацією може перерости на громадянське протистояння за «киргизьким сценарієм».

Перспективи Юлії Тимошенко. Кампанія за її звільнення істотно поліпшила політичний імідж головної опозиціонерки. Однак її партійні функціонери вже намагаються «задушити Тимошенко в обіймах», перетворивши її в «почесного голову». Потенціал впливу Тимошенко-політика буде визначатися силою і діями інших політичних лідерів. За умови істотного ослаблення влади Януковича як результату «олігархічного контрудару» на чолі з Арсенієм Яценюком (такий варіант подій припускає консервацію нинішнього політичного класу) Юлія Тимошенко ще може стати нехай не головним, але важливим гравцем на політичному полі. В іншому випадку «роль весільного генерала», а потім «політична пенсія» є для неї неминучими.

Під час піврічного перебування Тимошенко у в’язниці її політичні соратники лише демонстрували її фізичні муки і жорстокість влади. На жаль, лідер БЮТ так і не змогла запропонувати нових ідей, програм, а гасло соціальної справедливості в її виконанні безнадійно девальвувало через «нерозбірливості в політичних зв’язках» екс-прем’єра і протегування корупціонерів. Суспільство, на емоційних почуттях якого намагаються грати прихильники опозиціонерки, так і не побачило «нової Юлі», готової запропонувати свій сценарій розвитку країни.

Ключовою проблемою для БЮТ та інших опозиційних сил стане відсутність конструктивної програми і нових меседжів. Частково цей недолік буде компенсовано безліччю помилок і зловживань нинішньої влади, що дасть опозиції підстави для її критики.

Зростання значення церкви. В умовах швидкої втрати владою своєї легітимності, відсутності загальнонаціональних лідерів, поглиблення політичної кризи (який прискориться за результатами парламентської кампанії) і пошуку суспільством загальноприйнятої системи цінностей активізується і зросте роль церкви. Лист єпископів УГКЦ Президенту України щодо захисту української мови та прав українських «заробітчан» є першим прикладом такої активізації. Ці дії дають право констатувати появу на українському політичному полі гравця, який має раціональну стратегію, не обмежену найближчою виборчою кампанією. Активізація УГКЦ впливатиме на дії інших, а саме на УПЦ Київського патріархату та УПЦ Московського патріархату.

Зовнішнє втручання. У разі якщо в Україні не з’явиться команда, здатна провести системні реформи, практично неминучим буде зовнішнє втручання з боку Заходу, який захоче побудувати «санітарну зону» якомога далі від власних рубежів. Тут доречні аналогії з Лівією, де учасники кампанії будуть намагатися компенсувати свої витрати за рахунок освоєння території, що «охороняється».

Посилення політичного, економічного і культурно-цивілізаційного конфлікту між Росією та Україною стає умовою для підтримки відносин США з Віктором Януковичем. Вашингтону це потрібно для ослаблення Росії та України і остаточного перетворення української території в зону «керованого хаосу», який не зможе посилити ні ЄС, ні Росію і дозволить США регулярно провокувати конфлікти в зоні між Євросоюзом і Росією.

Дестабілізувати і ослабити Україну потрібно для можливості проходу потоків зброї з Центральної Азії і Близького Сходу, а також Кавказу, що актуально в контексті наближення війни Заходу з Іраном. Крім того, Україна виступає важливим транзитером російської нафти і газу в ЄС, що дає США важелі впливу на російську і європейську економіки. У разі відсутності дій, спрямованих на звільнення Тимошенко і пом’якшення відносин з Росією, протягом 1 – 2-х місяців слід очікувати активної демонстрації західній ізоляції В. Януковича і його команди вже під час Євро-2012 і надалі.

Підсумки. Політика Президента України перетворила його на мішень як для друзів, так і для ворогів, зовнішніх і внутрішніх. Бажання змінити оточення приведе його до звернення по допомогу до «друзів дитинства», що лише наблизить його до програшу, який за часом імовірний після Євро-12, якщо цей турнір взагалі буде проходити в Україні.

Значно зросте вплив Прем’єр-міністра України як посадової особи, що заміняє Президента у разі дострокових президентських виборів відповідно до Конституції України.

unian_401942

Збережеться тенденція тактичного реагування і ручного управління за принципом «день простояти». За таких умов тренд розвитку політичної ситуації в Україні буде залежати, насамперед, від того, чи вистачить їй економічного «запасу міцності».

За оптимістичним сценарієм, незважаючи на погіршення світової кон’юнктури, держава зможе забезпечити, принаймні, соціальні виплати і розрахунки за газ. Однак навіть за таких умов падіння рівня життя широких верств населення серйозно ускладнить досягнення владою електоральних цілей.

За песимістичним сценарієм українська влада буде змушена погодитися на російські умови зниження ціни (з відповідними негативними внутрішньополітичними наслідками цього рішення). Альтернативою можуть стати затримки виплат заробітних плат і соціальних платежів, наслідки чого, враховуючи низьку легітимність режиму, ще небезпечніші для нього. Однак протести в країні будуть не потужним «тараном» у руках опозиції, а швидше – форс-мажорним явищем.

Щодо результатів виборів можна прогнозувати, що певна кількість незалежних депутатів усе ж з’явиться в парламенті, з огляду на слабкість вітчизняних політичних структур, і, відповідно, високу роль персонального політичного капіталу. Проте об’єднаний тиск влади і опозиції сприятиме нечисленності незалежних парламентаріїв і маргіналізації їх ролі в парламентських процесах.