Справа Кудріна

Хиткість авторитарної системи стає очевидною, коли до табору політичних опонентів влади переходять її найбільш авторитетні прихильники

Три роки тому, в лютому 2009 року, український політикум був  приголомшений гучною відставкою Віктора Пинзеника. Справжній скандал в уряді Юлії Тимошенко стався через принципову позицію тодішнього міністра фінансів. У той самий момент, коли Віктор Михайлович ущент розкритикував незбалансовану бюджетну політику, відверто зазначивши, що головний фінансовий документ держави не відповідає реаліям.

Галасу наробив відомий лист урядовця. Пригадаймо його окремі тези: «Ми увійшли у надзвичайно серйозну та глибоку кризу», «Третина промисловості України зникла!», «Без джерел фінансування залишаються: енергоносії та комунальні платежі в усіх бюджетних сферах, медикаменти, харчування, обслуговування боргу, наука», «Країнам з такими проблемами дефіциту бюджету та обсягом позик грошей не позичають». Ну, і як підсумок: «Це параліч інститутів влади»…

unian_351671

Оприлюднена точка зору чинного й ключового представника економічної політики стала, м’яко кажучи, несподіванкою для українського суспільства. Можна лише уявити, у що б вилився схожий перебіг подій у наших північних сусідів. Минуло всього кілька років, як практично тими самими словами заявив про відставку віце-прем’єр, міністр фінансів РФ Олексій Кудрін. Такий жест впливового фінансиста Кремля викликав шок у колах економічного лобі сучасної Росії. Спершу навіть «заштормило» на російських біржах, залихоманило акції потужних банків. Водночас це стало холодним душем і на гарячі голови тамтешніх затятих опозиціонерів. Ще б пак! Учорашній респектабельний чиновник з обойми монолітної петербурзької «коаліції» раптом потрапив у немилість до ще вчора прихильних до нього президента і прем’єра. Що передувало таким форс-мажорним обставинам?

Те, що доля Пинзеника аналогічно спіткала його російського колегу, тепер ані на йоту не здається сенсацією. Через той факт, що внутрішня урядова російська криза визрівала аж ніяк не на голому ґрунті. Її пагони проростали кілька років поспіль. До речі, за час каденції російського президента Дмитра Медведєва це була вже друга відставка такого масштабу. Першою полетіла голова політичного важковика, мера Москви Юрія Лужкова. Дмитро Анатолійович одним розчерком пера на своєму указі продемонстрував, хто в домі господар. Номенклатурна коса згодом добралася й до урядових апаратників. Зокрема, у листопаді 2007 року ФСБ заарештувала тодішнього заступника міністра фінансів (креатуру Олексія Кудріна) Сергія Сторчака, який відповідав за операції з багатомільярдним зовнішнім боргом Росії, а також курував Стабілізаційний фонд країни. Згодом позбавили волі голову ради директорів Міжрегіонального інвестиційного банку (МІБ) Вадима Волкова та гендиректора великої фірми «Содексим» Віктора Захарова. Публічно досі невідомі фінансово-господарські звинувачення на їхню адресу. Натомість деякі аналітики й експерти схильні вважати, що головною (неформальною) провиною фігурантів у кримінальній справі є попередні ділові зв’язки з давнім опонентом Володимира Путіна Михайлом Касьяновим і раніше заарештованими членами команди Касьянова (Дмитром Михайловим та Сергієм Колотухіним). Отож тут не обійшлося лише кадровими ротаціями з боку вищих можновладців. Засобом для досягнення мети обрали арешти.

Безперечно, постать поміркованого, прагматичного і витонченого Олексія Кудріна в російському владному істеблішменті є не просто виразною, а знаковою. Одним із перших його харизму помітив знаний політтехнолог Гліб Павловський, назвавши Кудріна «візантійським політиком найвищої категорії, який «ловить хвилю» й прагне завдати удару в апаратній боротьбі своїм опонентам». Аналізуючи ситуацію, Павловський дійшов парадоксального висновку: «Кажучи про свою незгоду з курсом прем’єра та уряду, Кудрін, зрештою, не погоджується з тією моделлю економіки, яку сам і створив. Не секрет, що саме Кудрін, а не Путін є головним гравцем російської економіки».

Наприкінці червня минулого року авторитетне світове видання «Нью-Йорк Таймс» погодилося з цим висновком, назвавши російського міністра фінансів «найвпливовішою людиною сучасної Росії». На таку характеристику не змогли не звернути увагу перші особи держави. Тим більше на відверте інтерв’ю, що його дав газеті «неформальний лідер ліберальної опозиції». А в ньому пролунали думки, мабуть, занадто сміливі для представника путінського уряду. Зокрема, Кудрін зазначав: «Росія може покинути лави провідних держав світу, якщо не запровадить у себе чесної конкуренції в політиці та бізнесі», «Ми не повинні бути залежними від цін на нафту. Але для того, щоб стати однією з країн-лідерів, маємо докорінним чином змінити політичну сферу – і зробити систему виборів більш прозорою».

На думку провідного економіста, подальший розвиток може стимулювати якісна судова система. І цей чинник додасть упевненості інвесторам. Однак саме заяви про реформування нинішньої політичної системи в Росії окремі кремлівські «добродії» витлумачили як захмарні політичні амбіції Кудріна. Чималий резонанс прокотився після виступу голови Мінфіну в лютому 2011-го, під час Красноярського економічного форуму. Кудрін з відкритим забралом замахнувся на «святе»: чиновник високого рангу емоційно розкритикував державну розбудову Росії. Він безапеляційно публічно заявив, що на будь-яких виборах мають бути широко представлені всі політичні верстви, самі ж вибори повинні стати максимально чесними й справедливими. Улітку минулого року на Петербурзькому міжнародному економічному форумі Кудрін ще більше підлив масла у вогонь. Перепало на горіхи насамперед урядовому керівництву: «З кожним роком економіка Росії стає все менш конкурентоспроможною. Скажімо, дві третини пропозицій міністерств і відомств щодо видатків держбюджету стосуються додаткової держпідтримки, часом вибіркової, окремих галузей і бізнесу і навіть окремого бізнесу всередині галузей».

Навряд чи все це могло сподобатися першим особам держави: на їхніх очах Кудрін виходив з-під офіційного контролю. Гліб Павловський цілком слушно підсумував: «Кудрін може виступати й виступає майже як прем’єр».

unian_322345

Подейкують, Володимир Путін двічі рятував експресивного голову Мінфіну від гніву президента. Втретє переконати не зміг. Чи не захотів? Адже висновки Кудріна знов і знов не залишалися в економічній площині, а переходили в політичну: «Мої розбіжності стосуються бюджетних видатків на військову реформу і соціальну сферу». І ті, і ті суттєво завищені, вважав політик. Попри цю небезпеку для бюджету, через кілька місяців після відставки Олексія Кудріна зарплата офіцерів російської армії зросла втричі, однак прем’єр Путін публічно пообіцяв підвищити платню для всіх силових міністерств та відомств.

Ще у травні 2009 року Дмитро Медведєв привселюдно критикував Кудріна за недисциплінованість і незгоду з політикою, яку здійснює керівництво країни. Глава держави недвозначно натякнув: «Коли окремі мої товариші кажуть про те, що Росія 50 років не вийде з кризи, даруйте, це неприйнятно. Якщо так вважаєш, іди працюй в іншому місці. За такі розмови варто приструнити і язики вкорочувати». Тож відставка економіста-дисидента була лише справою часу.

Нині колишній міністр охоче дає інтерв’ю різним мас-медіа і ґрунтовно коментує останні події. Нещодавно заявив, що на минулих виборах до Держдуми не голосував за правлячу партію «Единая Россия», що готовий брати участь у створенні нового правого політичного проекту і не вважає себе соратником та однодумцем Володимира Путіна. А на запитання, як ставиться до відомого олігарха, мільярдера Михайла Прохорова (претендента на пост майбутнього російського президента), обережно відповідав, що той став загартованим політичним бійцем. Однак якихось домовленостей зі створення партії в них немає.

P. S. Загалом, Олексій Кудрін оптимізму не втрачає. Більше того, вчорашній головний фінансист захопився образотворчим мистецтвом. Дебютував навіть у царині абстракціонізму. Хоч би як там було, але на хліб насущний вистачає, жартує урядовець. Перше його полотно із символічною назвою «Шахи» під час аукціону пішло з молотка за 100 тис. євро. Тож з усього видно, що Кудрін – дуже перспективний політичний гравець на владному олімпі Росії.