Мандат «сірого кардинала»

Місце РНБО в системі державної влади нерідко залежить від особистості її керівника

Потреба у безпеці завжди була базовою для людини. І не тільки за умов руйнування установлених канонів, але й в періоди стабільності.  Сучасні загрози для нації, зазвичай, доволі важко відділити  внутрішні і зовнішні, політичні чи економічні їх складові. Тому від особи, що координує питання національної безпеки, залежить не тільки стратегічне управління в цій сфері, але й реалізація національних інтересів країни. 

Органи на кшталт Ради національної безпеки США та Росії функціонують у Великій Британії, Франції, Австралії та багатьох інших країнах. Доволі часто керівники таких структур залишаються в тіні, виконуючи роль «сірих кардиналів» сильних світу сього. Однак інколи вони перетворюються у вагомих політичних діячів, які здійснюють вплив не тільки на внутрішньополітичні процеси, але й у світі загалом. Генрі Кіссинджер, Збігнев Бжезинський, Кондоліза Райс були не тільки радниками та членами Ради національної безпеки США, а значною мірою впливали на глобальні світові процеси. Специфікою цієї структури є її повна залежність від рівня і ваги президента країни, від його здатності не тільки вміло управляти таким важливим інструментом, а й вмінням поставити національні інтереси над своїми вузькополітичними прагненнями.  

Аналізуючи діяльність «відповідальних за безпеку нації» в Україні, можна говорити, що тут були свої злети  і падіння. Траплялося, що  масштаб особистості Секретаря Ради національної безпеки та оборони України не відповідав масштабу цієї посади та завданням, які перед ним стояли. Одні керівники приходили для того, щоб, як говорив герой кінофільму: «за державу не было обидно». Інші – щоб пересидіти в «теплому болоті» у сподіванні на те, що політична фортуна знову їм посміхнеться і поверне на високу політичну орбіту.

Такі підходи, безумовно, відображалися на роботі Апарату РНБО, який швидко вловлював, які ж цілі переслідує новий керманич національної безпеки. Слід зазначити, що роль Апарату РНБО в системі державної влади досить важко переоцінити. За своєю суттю ця структура могла б слугувати майданчиком для генерування та узгодження рішень стратегічного характеру, для пошуку елементів консолідації суспільства і, зрештою, для відповіді на питання: куди ж ми все-таки йдемо?

unian_378574

Більше того, власне на її базі ключові гравці державного сектора мають, хоч не завжди використовують, можливість не тільки вести повноцінний діалог з найбільш важливих питань розвитку країни, але й комплексно охоплювати весь спектр проблем, які стоять на порядку денному країни. Відповідно, за цих обставин особа Секретаря РНБО могла відігравати вагому роль. Власне від вміння, політичної ваги та глибини світогляду цього чиновника значною мірою може залежати ефективність роботи системи державної влади, а також темпи та масштаби розвиту всіх найбільш значимих сфер громадського життя.

Володимир Горбулін як родоначальник створення цієї структури привів її до найвищої точки розквіту. Можливості прямого контакту з Президентом Леонідом Кучмою, аналітичний склад розуму, комплексне розуміння процесів на внутрішній та міжнародній арені дозволили йому стати «мозковим центром» державного апарату. Насправді, панові Горбуліну була довірена власне розробка та реалізація нових підходів, концепцій, стратегій розвитку України. Більше того, його підпис під будь-яким документом сприймався як своєрідний знак якості, як ознака того, що робота виконана на найвищому рівні. На той час РНБО як конституційний орган при Президентові України відігравав провідну роль у формуванні та реалізації державної політики.

З приходом на посаду Секретаря РНБО Євгена Марчука діяльність Апарату почала поступово зміщуватися в бік контрольно-ревізійних аспектів. У список пріоритетів увійшли питання забезпечення належного нагляду над реалізацією усіх найбільш значимих державних програм та проектів, а також підтримки сурової виконавчої дисципліни у вертикалі Кабінету Міністрів. За часів Марчука контроль над силовим блоком став більш жорстким.

Володимир Радченко «затінив» роботу Апарату РНБО. Значно знизився рівень публічних заходів за участі керівництва організації, основна ставка була зроблена на проведення «кабінетної» роботи. При цьому Секретар вважав за необхідне зберігати інтелектуальний потенціал Апарату. Власне при Радченку в організацію стали активно запрошувати молодих спеціалістів, що володіли іноземними мовами та мали якісну освіту.

Один з ідеологів перемоги «помаранчевої революції» Петро Порошенко, прийшовши на посаду Секретаря, поставив собі за мету відродити колишній вплив Апарату та повернути його в «горбулінські часи». Протягом досить короткого часу (7 місяців) сюди перемістився центр прийняття багатьох вагомих політичних рішень. Стиль нового керівництва можна було б описати виразом: «Прийшов, побачив, переміг». Значно зріс масштаб та темпи роботи, хоч при цьому і спостерігалася її певна персоніфікація.

Загалом суспільство спостерігало битву «двох титанів» – прем’єра Юлії Тимошенко і Секретаря РНБО Петра Порошенка. Тільки можна здогадуватися, на який рівень могла б вийти країна, якщо б затрачену на знищення опонента енергію можна було спрямувати у «мирне русло». Однак паралельне звільнення Петра Порошенка разом з прем’єром Юлією Тимошенко негативно відобразилося на подальшій долі Апарату РНБО та його можливостях. Власне тоді політичні експерти почали називати структуру «колосом на глиняних ногах», який випав з числа реальних центрів впливу в країні. Прихід на посаду Секретаря Анатолія Кінаха не спростував це твердження. «Закритий» характер нового Секретаря та не завжди виправданий ускладнений стиль керівництва привів організацію до стану, коли поставленні завдання відпрацьовувалися неприпустимо тривалий час, а питання розвитку та безпеки країни стали навіть не другорядними.

Друге пришестя Володимира Горбуліна на посаду Секретаря було сприйнято в експертних колах з ентузіазмом і сподіваннями на можливе відродження Апарату. Однак очікувані надії на «перезавантаження» за ініціативи нового-старого Секретаря загалом не знайшли підтвердження. Чи стало причиною цього специфічне ставлення Президента Віктора Ющенка до вагомості питань національної безпеки, чи зіграла роль «втома металу» її керівника, однак стагнація структури продовжувалася.

Призначення Віктора Гайдука стало другим після Петра Порошенка експериментом із залученням представників великого бізнесу в роботу апарату. Перші дії тодішнього Секретаря говорили про його бажання відродити вплив РНБО. Однак скористатися отриманим механізмом за 7 місяців керівництва йому не вдалося. Що послугувало реальною причиною такого швидкого завершення кар’єри в сфері безпеки, можна лише здогадуватися. Однак, за інформацією в ЗМІ, конфлікт між  Гайдуком та Ющенком базувався на розбіжностях у оцінці правомірності розпуску тодішнього парламенту та допустимості застосування для розв’язання конфлікту між  ВРУ та Президентом «силового варіанту». Останній не сприймався Секретарем, що, зрештою, завадило Вікторові Гайдуку реалізувати себе на цій посаді.

Іван Плющ  як Секретар РНБО після свого призначення декларував прагнення наблизити РНБО до «простих людей», щоб «вони знали, які питання розглядалися, що пропонується, і робили свої висновки». Зі слів Віктора Ющенка, «занурений в площину політичних переговорів» новий Секретар РНБО виконав завдання, яке відмовився виконувати Віктор Гайдук і країна поринула в чергові вибори. 

Перебування Раїси Богатирьової на чолі Апарату РНБО мало низку особливостей. Це була не тільки перша жінка на посаді Секретаря і приклад найдовшого після першої каденції Володимира Горбуліна керування структурою (грудень 2007 – лютий 2012 рр.), а й єдиний приклад в історії організації, коли її керівник працював при двох, на певному етапі, антагоністичних президентах. Частина її діяльності припала на президентство Віктора Ющенка, який надав Секретарю не тільки право розвивати відносини з НАТО в сфері національної безпеки, формулювати виклики та загрози, що стояли перед країною, а й активно конкурувати з чинним прем’єром Юлією Тимошенко. Для таких великих цілей навіть були спроби залучити ряд фахівців з різних сфер, що мали розробити нову стратегію розвитку країни та посилити вплив цієї структури. Однак, ймовірно, через заглиблення у внутрішні політичні протистояння та намагання контролювати урядову політику звело нанівець такі прагнення та зумовило черговий відтік фахівців з Апарату.

Прихід до влади Віктора Януковича не зумовив очікуваних кадрових ротацій  в РНБО попри складні на той час стосунки з Раїсою Богатирьовою. Невідомо чи її наближеність до однієї з фінансово-промислових груп, чи боротьба за цю посаду між угрупуваннями в оточенні Президента Януковича, дозволили Секретарю «протриматися» на цій посаді ще майже два роки. Однак роль Апарату РНБО фактично була зведена до організаційного та інформаційно-аналітичного оформлення засідань РНБО України.  

Призначення Андрія Клюєва в Апарат РНБО України та його звільнення з посади першого віце-прем’єра Кабміну переважно було інтерпретовано політологами та ЗМІ як «почесне заслання». Аргументи, що наводилися на користь цієї позиції – відсторонення від «грошових потоків» та незначна впливовість РНБО на нинішньому етапі – цілком відповідають дійсності.

 Невідомо, чи обіцяли посаду прем’єра безпосередньо панові Клюєву, але вірогідно, що натякали на те, що його подальші перспективи залежать від результатів виборів. Тому безперечно, що особливим завданням Клюєва на цій посаді стане успішна участь у виборчій кампанії. Симптоматичним це призначення стало і для характеру майбутньої виборчої кампанії.

Неспростовною є й позиція, що призначення Клюєва автоматично послабить становище керівництва Адміністрації Президента. Можна твердити, що Клюєв точно не буде його підлеглим, а з іншого боку, буде займатися активною діяльністю та вибудовувати власний канал комунікації з Президентом. Останній, вірогідно, намагатиметься отримати надійніший інструмент впливу, поєднавши відданість «сімейних силовиків» та великий менеджерський досвід Андрія Клюєва.

Досить рано ще говорити чим відзначиться діяльність Клюєва на посаді Секретаря РНБО. Його заяву про те, що Апарат РНБО повинен стати інтелектуальним центром прийняття рішень можна віднести на рахунок необхідності заповнення паузи, що виникла внаслідок непристойно тривалої затримки в Адміністрації Президента Указу Президента про нову структуру Апарату. Адже за умов відсутності відповідного Положення новопризначений Секретар явно «пробуксовує» на своїх посаді. Очевидним на сьогодні є лише те, що Андрій Клюєв спробує вивести структуру на попередній рівень впливовості. 

334573

Короткий аналіз діяльності керманичів у сфері національної безпеки свідчить про обмеженість їхніх можливостей в реалізації стратегічних для держави цілей, які вони пробували компенсувати кількісним складом Апарату, сферою впливу та фінансовими можливостями.

Усі президенти України з часу утворення РНБО декларували, що ця структура є головним центром підготовки та супроводження державних рішень в сфері національної безпеки, однак дуже ревниво  ставилися до можливої появи нової «безпекової зірки» на політичному небосхилі країни. І вибираючи між можливими перспективами країни і межами своєї влади, завжди вибирали останнє. Зростання рейтингу Секретаря РНБО завжди висіло «дамоклевим мечем» над головою дуже активного державного чиновника, навіть якщо він відстоював державницькі позиції.

Президенти обирали Секретарів РНБО, виходячи з різних цілей, однак застосовували їх здебільшого для «двірцевих інтриг». Що могло б розірвати це порочне коло? Виклики та загрози, які постали над країною? Питання самого існування країни, що тривалий час наближається до статусу failed state? Чи очікуване шевченкове «коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?».

Одне можна сказати з упевненістю – умови та стан, в яких нині Україна перебуває, змусять її керівництво переосмислити підходи до національної безпеки.

Структура Апарату РНБО була створена як відповідь на системні виклики та загрози, що стояли перед країною. Сьогодні знову постало питання переосмислення місця і ролі Апарату РНБО,  а також усієї системи національної безпеки. Насамперед ця структура повинна повернутися до своєї надпартійної позиції в оцінках і планах державної політики. Апарат РНБО не повинен бути «розмінною монетою» в примітивних міжпартійних війнах, які лише послаблюють усі компоненти безпеки країни.

Надпартійний статус Апарату РНБО має стати мандатом для реальної боротьби з тотальною корупцією як однією з основних загроз національній безпеці України. Такі дії в подальшому можуть сформувати чи не єдину державну структуру, до якої повернеться довіра населення.