Кримінально-процесуальна революція

Народний депутат, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Володимир Олійник розповів про очікувані наслідки з ухваленням проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України.

– Без перебільшення, революційною подією є прийняття нового Кримі­нально-процесуального кодексу Укра­їни. Що принципово нового закладено у цей закон?

– Я хотів би сказати, що це тільки частина великої роботи, бо потрібно розглянути зазначене питання в контексті реформування як органів кримінальної юстиції, так і самої кримінальної юстиції. Різниця полягає у тому, що коли ми говоримо про реформу кримінальної юстиції – це зміна законодавчої бази, а питання органів кримінальної юстиції – вже стосується правозастосування, в т.ч. здійснення правосуддя, наглядових функцій тощо.

Якщо ми сьогодні спробуємо надати відповідь: чому ми не маємо реального поліпшення захисту прав і свобод громадян, в цілому не відчуваємо себе європейцями, хоча маємо непогану Конституцію, все там гарно прописано, що загалом визнається європейськими експертами, тоді виникає питання – що потрібно для того, аби ці права були реальними, дієвими?

І ось тут як раз випливає те, що ми до цього часу маємо процесуальну модель 1961 року, яка не може (і не спрямована) на захист і реалізацію прав європейського рівня. Це механізм зовсім іншого часу під іншу систему, тоталітарну, по суті – сталінську, там багато чого переписано іще з перших радянських КПК довоєнних часів.

Треба багато чого змінити у процесуальному законодавстві. Бо якщо у матеріальному праві (в Конституції, в Кримінальному кодексі тощо) записано що робити, то у процесуальному праві (наприклад у КПК) записано – як робити, в який спосіб. Але й цього замало: треба негайно провести реформу самих органів кримінальної юстиції, перш за все нам конче потрібен незалежний суд.

443900_Ukrinform copy

– Наскільки реформування кримі­нальної юстиції потребує необхідність змін до Конституції?

– Без змін до Конституції та до відповідних законів ми не обійдемося. Коли ми говоримо про формування незалежних гілок влади, то повинні виходити із базового принципу: джерелом влади згідно зі ст. 5 Конституції – є український народ. Це джерело шляхом виборів до парламенту дає нам законодавчу гілку влади, це ж саме джерело через прямі вибори президента формує виконавчу вертикаль влади, але не дає незалежного способу формування судової гілки влади. І ось тут Рада Європи нам зробила застереження: Верховна Рада не може бути причетна до формування іншої незалежної (судової) гілки влади.

Європейськими експертами було зроблено зауваження щодо порядку формування такої інституції, як Вища рада юстиції. Вони задають питання: про яку незалежну судову гілку влади ви говорите, якщо до складу ВРЮ входить міністр юстиції (за посадою), прокурор, інші «силовики».

І в цьому відношенні треба під­тримати послідовний курс Президента України, який запропонував створити Конституційну Асамблею, через неї – пройти механізм вдосконалення Конституції, і тоді ми вийдемо безперечно на необхідний результат.

– Чи не здається, що в нас весь час йдуть якісь безкінечні реформи, а результату не видно?

– Реформи – це річ непроста, і в нас немає досвіду, щоб певну реформу провели від початку до кінця. Як на мій погляд зробити прорив?

Наведу приклад: коли Ви не маєте достатнього ресурсу, то треба правильно розпорядитися тим, що є. Якщо Ви у своїй квартирі затієте скрізь ремонт, то ви його будете довго робити. Чому? Тому що скрізь шпалери позриваєте, усе зруйнуєте, а тут і гроші закінчилися... Уся квартира перетворилася на будівельний майданчик, а де ж жити? І родина цього не вітатиме. Бо обіцяти, яка буде колись квартира – це одне, потрібно показати реальне світло в кінці тунелю.

Коли я працював у суді, то розумні люди починали з умов роботи, з місць загального користування, з самого простого – з туалету. Варто було зробити євроремонт у туалеті, і люди побачили – так і надалі буде. Коли я був головою суду, то починав ремонт саме так.

Отже, нам потрібен прорив, якийсь конкретний результат, який побачать люди. Усе змінити відразу складно та й неможливо. Треба з чогось починати.

У системі МВС я би розпочав з реформування ДАІ. До цього багато хто підходив, пригадуєте, як Ющенко їх розганяв? Нічого не треба розганяти. Потрібен комплексний підхід. Запитаємо у людей: ви хочете мати якісно нову міліцію? Покажемо це на прикладі реформування ДАІ. Починаючи з назви, форми, законодавчої бази роботи... Все це треба міняти. Гроші треба платити реальні. Хай працівників ДАІ буде менше, але вони повинні дорожити своєю службою, треба створити службовий контроль, щоб кожної хвилини він думав: чи то звичайний водій, чи спецагент, який пропонує хабар. І працював відповідно до закону, і знав, що в черзі на його місце стоять інші бажаючі... Бо якщо платити малу зарплату, а цьому даішнику треба годувати сім’ю – то ви розумієте, яким чином він вирішуватиме фінансове питання...

– У цьому є певна вибірковість, чи можна впорядкувати роботу однієї ланки, залишивши без уваги інші?

– Чому варто почати саме з ДАІ – бо там працює невелика кількість людей порівняно з усім особовим складом МВС. Треба провести реформування і показати через рік – зрушення вже є. Щоб працівники ДАІ були ввічливі, приїжджали на виклики і допомагали, а не робили цього «безпредєла»...

Для цього треба узгодити не тільки нову зарплату, але й врахувати потреби родини.

Я запропонував би такий варіант: ми готові дати тобі пільговий кредит на житло, при цьому ти сплачуєш тільки тіло кредиту, а держава бере на себе відсотки, наприклад на 20 років. Але знай: як тільки щось станеться, порушиш закон – платитимеш по повній програмі, розоришся і продаси оту квартиру, тому що не зможеш платити. І вся родина буде зацікавлена, щоб батько був чесний, бо інакше втрати величезні. І ось тоді, коли почнемо стимулювати престижність роботи іншими важелями – ми отримаємо нову якість.

А далі запитати в людей: якщо вам це подобається, то такою може бути уся міліція, але для цього потрібні інші кошти...

– Повертаючись до КПК: лунає багато критичних зауважень на адресу нового КПК з боку парламентської опозиції. Чи є підстави?

– Опозиція, на жаль, зайняла неконструктивну лінію та розглядає цей документ виключно в політичній площині: якщо це вигідно владі – то ми проти!

Ні, щоб сказати: нарешті з’явилася політична воля, Президент вніс законопроект, Рада Європи нам аплодує, що ми нарешті виконуємо свої зобов’язання щодо прийняття нового КПК. Українське суспільство чекає на це з 1992 року. Було вісім (!) спроб прийняття нового КПК. Це – мала конституція, яка формує механізми реалізації ключових конституційних прав.

Чи є тут недоліки? Безперечно є. Ідеально виписати закон такого масштабу просто неможливо. Можливо там є декілька ложок дьогтю, але ж треба побачити й величезну бочку меду! Недоліки поправить практика. Можливо, що між першим та другим читанням будуть враховані деякі зауваження, але треба рухатись вперед, бо тут можливо дві ложки дьогтю, а чинний КПК – це суцільна бочка дьогтю, ніякого меду!  

– Розкажіть про розгляд проекту нового КПК у Вашому комітеті.

– У комітеті розглядали два законопроекти: Романа Зварича і президентський. Чому я підтримав президентський проект? Він пройшов декілька міжнародних експертиз, отримав схвальні висновки з Ради Європи на 99 %. Рада Європи ухвалила резолюцію, в якій не просто вітає внесення цього законопроекту, а закликає його негайно ухвалити.

У Зварича теж непоганий проект, але є складнощі. По-перше, він не адаптований до українських реалій. Він просто взяв американську модель і механічно переніс її сюди. По-друге, це відсутність експертизи цього проекту. Є багато суто організаційних складнощів у його реалізації. Наприклад, він пропонує великий склад колегії присяжних – 12 чи 16 (як в США), але запитаємо: де ж взяти гроші на реалізацію, звідки миттєво набрати таку кількість присяжних?

Тому треба розпочати з мінімального – двоє суддів і троє присяжних, потім поступово розширювати як стосовно кількості присяжних, так і щодо кола злочинів, де застосовується суд присяжних.

Опозиція пішла таким чином: по-перше, оскільки це проект президент­ський, то не дамо заробити владі політичні дивіденди. І по-друге: якимось чином прив’язати до цього справу Юлії Тимошенко.

Але ж який зв’язок?! Одне – це процесуальне законодавство, інше – вирок у кримінальній справі... Це, по суті, шантаж.

– Чому ніде не обговорюється інший бік справи – якщо з Кримінального кодексу прибрати ст. 365 (за якою засуджено Юлію Тимошенко), то що робити з рештою засуджених за цей тяжкий злочин?

– Дійсно, по 365-й статті засуджено багато працівників правоохоронних органів, так званих «перевертнів» у погонах. Саме ця стаття стоїть на сторожі 19-ї статті Конституції – «правовий порядок в державі».

Це свідчить про те, що депутати від опозиції думають не про державу. Дивіться: велика фракція депутатів БЮТ, за яких проголосував чималий прошарок суспільства, ведуть увесь час розмову про кілька прізвищ засуджених чи затриманих під слідством осіб. А де ж десятки тисяч інших? І діють в принципі за логікою шайки! Тільки б витягти свого, плювати на інших... Діють, наче зграя...

Була б логіка, якби вони турбувалися про права десятків тисяч засуджених, вносили зміни до КПК, і безперечно ставили б питання щодо долі їх лідера.

До речі, правила пенітенціарної системи такі ж самі, які були і при уряді Юлії Тимошенко, тоді це їх влаштовувало...

– Є слушні зауваження, що проект нового КПК суперечить ст.59 Конституції України про право на вибір захисника та відповідному рішенню Конституційного суду.

– Дивиться, якщо цей закон буде прийнято і хтось піде в Конституційний суд, то є вірогідність повторення відповідного рішення КС. Але якщо візьмемо євро­пейську, та навіть світову практику, то європейська модель така: адвокат – це серйозна річ, це як лікар. Без диплома – не може бути лікаря. Так само і адвоката. Який той диплом – це вже окрема тема. І треба, аби була система розгляду претензій до якості роботи, дисциплінарне провадження. Це фахова, ліцензійна діяльність.

Тепер, чи є ці протиріччя? Так, є. Треба міняти Конституцію.

Я за європейській досвід: юрист має скласти іспит, отримати ліцензію адвоката. Пора припинити ці експерименти на кшталт застосування «народної нетрадиційної медицини» в юриспруденції. Історія з так званим доктором «Пі» яскраво це довела.

– Незалежного суду не може бути без якісного суддівського корпусу. Чи не варто перейти до виборності суддів?

– Ми повинні зміцнити інститут Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Я хочу, щоб цей орган був конституційним, щоб було чітко виписано з чого він складається, а закон вже містив механізми реалізації.

У складі ВККСУ не повинно бути представників діючої влади, а повинні переважно запрошуватися представники юридичної науки.

При доборі суддів слід перевіряти дві складові – фахову і психологічну. Це повинна бути людина виважена, з життєвим досвідом... Він може бути хорошим юристом, але краще йому йти в адвокати, а не у судді...

Було б дуже цікаво піти на виборність суддів, мінімум на два терміни.

Я до чого веду розмову. У свій час я обирався суддею на два роки, але то була така радянська система виборів з одним кандидатом. Але варто і зараз запровадити систему, коли обирають на два роки, потім іще на два роки, а потім подивитись. Щоб люди побачили, що за рішення цей суддя ухвалює. Маю на увазі не загальні вибори, коли будь-які популісти і пройдисвіти можуть наобіцяти заради обрання суддею, а потрібен попередній відбір, наприклад через ВККСУ, щоб кандидати на вакантну посаду пройшли усі механізми відбору, а вже потім з їх числа можна робити вибори. 

– Чому саме на два роки?

– Я б взагалі всю владу, у порядку експерименту, спочатку місцеву, а потім і центральну, повернув на терміни коротші. Терміни мають значення до корупційної складової. Тоді не встигатимуть осісти на посадах, призвичаїтися до розкрадання та оборудок. Бо тільки прийшов, наобіцяв, а тут вже і другий рік добігає кінця, люди вже на тебе чекають на дільницях – йди, звітуй, що ти зробив!