Флот на газ

Чи намагатиметься Володимир Путін «навіки» залишити Чорноморський флот у Севастополі, як він обіцяв виборцям під час передвиборчої президентської кампанії? 

ДЕЖАВЮ З ЧФ

Президентська кампанія в Росії стала приводом для жорстких заяв на адресу України. Глава передвиборчого штабу Володимира Путина Станіслав Говорухін не приховував імперських амбіцій Росії, розмірковуючи над тим, яким чином повернути кримський півострів. Говорухін, зокрема, заявив: «…Ми повинні розуміти, що можливості повернення Криму і Севастополя мирним, чи навіть військовим шляхом у наш час – скрутні, якщо не неможливі в принципі. А  поки треба  захищати республіканський статус Криму в Україні, боротися за національні права і свободи росіян на півострові, допомагати військовослужбовцям ЧФ».

Володимир Путін під час перегонів запевняв своїх виборців, що російський флот навіки залишиться в Севастополі. У такій історичній перспективі вже не сумніваються, схоже, чимало і українських політиків. Хоча ще 5 років тому багато хто наполягав на швидкій демілітаризації Севастополя і перетворення його в найбільший торговий і пасажирський порт України. Випадково чи ні, але майже одночасно із «флотською» заявою Путіна стало відомо, що до Конституційного суду України надійшло звернення групи депутатів щодо конституційність позбавлення парламентаріїв права внесення законопроектів про денонсацію міжнародних договорів.

Нагадаю, депутатів позбавили такого права Законом «Про внесення зміни до Регламенту Верховної Ради України», який був прийнятий 11 січня 2012 року. Сценарій розгляду цього питання, прийняття позитивного рішення і, як наслідок, можливість денонсації Харківських угод є малоймовірним (у квітні 2010 року Росія і Україна підписали угоду, що продовжує перебування Чорноморського флоту РФ у Криму після 2017 року на 25 років з можливістю подальшої пролонгації її дії на п’ятирічні періоди при взаємній згоді сторін, а Росія у відповідь знизила Україні на 100 доларів ціну на свій газ – від ред.).

504083_large

Яка доля пакету угод про умови базування в Україні російського Чорноморського флоту? І чи буде в черговий раз задіяна в українсько-російських переговорах формула «флот в обмін на газ»?

ТОРГИ ЗА ПРИЧАЛИ

Спільна українсько-російська інвентаризація об’єктів, земельних ділянок та майна, які використовує ЧФ у Криму, почалася в жовтні 2011 року. Після її проведення повинна бути визначена ринкова вартість оренди. На переговорах українська сторона заявляла про те, що ЧФ незаконно утримує більше 150 гектарів ділянок і близько 170 об’єктів, у тому числі новігаційно-гідрографічної інфраструктури. На кожній такій зустрічі наші військові і дипломати наполягали: російський флот повинен або віддати ці об’єкти і земельні ділянки під юрисдикцію Криму і України або додатково заплатити за їх оренду.

Згідно з Договором 1997 року орендна плата за перебування ЧФ РФ у Криму

списується з існуючого боргу України перед РФ (щорічно списується $98 млн). Повністю погасити цей борг Київ зможе лише в 2022 році і тільки після цього Росія почне платити Україні «живі» гроші.

За найскромнішими оцінками експертів, загальна сума за оренду земель і об’єктів для базування ЧФ у Криму нині становить до $ 2 млрд на рік і залежно від вартості кримської землі, вочевидь, стрімко зростатиме надалі. Для порівняння: військово-морська база Субік-Бей на Філіппінах, яку США орендували за $ 25 тис. на рік за 1 га, нерідко порівнюють за площею з кримської базою. Але Субік-Бей  не мала настільки розвинену інфраструктуру, як об’єкти у Феодосії чи Севастополі, тому США за неї платили не більше 500 млн доларів на рік. Зараз оренда військово-морських баз обходиться США в Південній Кореї – у $ 630 млн, на Окінаві - у $ 700 млн.

Погодившись на проведення інвентаризації, російська сторона вирішила загальмувати цей процес. Поки ревізори, як зізнається Посол Росії в Україні Михайло Зурабов, проінспектували тільки 10% земель і об’єктів нерухомості. Чому? Як повідомила місцева влада українському уряду, 30 причалів у Севастополі взагалі не згадані в Договорі про оренду Росією військово-морської бази. Тобто, фактично використовуються російським флотом незаконно. Ні бюджет Севастополя, ні бюджет України за це не отримують ні копійки. Про цю несправедливість вітчизняні дипломати заговорили в лютому поточного року, коли Москва під надуманим приводом заборонила ввезення в РФ деяких сортів українського сиру, а «Газпром» погрожував непоступливій у питанні здачі  національної ГТС Україні в найближчому майбутньому (після введення в дію обхідного газопроводу «Південний потік») звести до нуля транзит через нашу територію російського блакитного палива.

За підсумками зустрічі глав МЗС Росії і України з’явилися публікації про те, що Україна має намір обкласти податками об’єкти на базі ЧФ, які використовуються не за призначенням. Крім того, Київ заявив про прагнення обкласти митом частину товарів, що ввозяться для потреб флоту РФ у Криму. «Росіяни говорять нам, що везуть одні онучі. А раптом насправді там яхти?», – процитувала анонімного співрозмовника з української делегації газета «КоммерсантЪ». Пізніше Костянтин Грищенко зазначив: «Севастопольці, очевидно, мають потребу в тому, щоб ряд флотських об’єктів, які  використовуються не за призначенням, були повернуті місту».

Як компенсацію за базу ВМФ Росія щороку платить у бюджет Севастополя близько 117 млн гривень. Із грудня наступного року мерія хотіла б отримувати як мінімум 200 мільйонів. Севастопольська влада вимагає від Москви, зокрема, збільшити виплати на соціальні потреби, оскільки багато колишніх офіцерів Чорноморського флоту залишаються в місті і користуються пенсійними пільгами.

ТЕРМІН ЕКСПЛУАТАЦІЇ

Угода з модернізації ЧФ – одна з умов обговорюваного Києвом і Москвою пакету домовленостей, які передбачають зниження ціни на російський газ для України. Для Кремля це одна з принципових угод, бо дозволяє зробити Севастополь боєздатною військово-морський базою. Майже у всіх кораблів давно закінчився термін експлуатації. І це означає, що вони не в змозі виконувати свої прямі функції та фактично становлять загрозу для оточуючих. Пожежі та інші можливі аварії на таких кораблях не рідкість і в море виходити на них  небезпечно.

Українське законодавство і двосторонні угоди не передбачають механізму переозброєння і оновлення ЧФ (у Договорі про двадцятирічну оренду Росією військово-морської бази в Криму, який підписано з Україною 28 травня 1997 року, немає відповідного положення). Таким чином, для втілення в життя планів Москви потрібно підписати окрему українсько-російську угоду.

РФ має у Криму найбільше закордонне угрупування: близько 14 тисяч військовослужбовців Чорноморського флоту з арсеналом звичайних озброєнь, трьома сотнями кораблів, десятками літаків і вертольотів.

У найближчі роки російський ВМФ хотів би перевести в Крим бойові літаки в рамках програми заміни застарілих винищувачів Су-24. У Калінінграді для ЧФ будують фрегати – «Адмирал Григорович» і «Адмирал Эссен», а на інших російських верфях – корвети і підводні човни. Нині у складі Чорноморського флоту є лише одна субмарина «Алроса». До 2017 року в Чорному морі, згідно з планами військових, повинні нести службу шість нових дизель-електричних підводних човнів.

Утім переговорний процес між двома країнами не обмежуються лише угодою про модернізації ЧФ. Україні та Росії в цілому необхідно ще підписати близько 10 документів, що регламентують базування Чорноморського флоту на українській території.

Мова, зокрема, йде і про укладення не менш важливих для Москви угод щодо пересування підрозділів російського флоту поза місцями їх дислокації і попередження про надзвичайні ситуації в місцях дислокації, а також щодо об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення. Останній документ покликаний закріпити за Росією використання маяків на півострові, які українська влада довгі роки безуспішно намагалася повернути під свій контроль.

Увесь пакет флотських угод, результати інвентаризації ЧФ, безумовно, можуть бути предметом торгу України  у вирішенні ключової на даному етапі газової проблеми. Головне, щоб українська влада не розміняла свої козирі, як під час переговорів у квітні 2010 року у Харкові, отримавши чергову  знижку на російський газ, але при цьому й далі купуючи його у «Газпрому» за найвищою ціною у Європі.