Блеф ціною у трильйон

Результатом восьмирічної американської військової операції у Перській затоці стало покращення стосунків Іраку з сусідніми державами, натомість з кожним днем країна стає все менш демократичною.

Іракська кампанія розпочалася 20 березня 2003 року і офіційно була завершена 15 грудня 2011 року. Це один із найбільш довготривалих конфліктів з безпосередньою участю озброєних сил США. Офіційним приводом для початку війни стали дії правителя Іраку – Саддама Хусейна, який не виконував положень резолюцій Ради Безпеки ООН, що передбачали демонтаж іракських програм створення зброї масового знищення. Спроби повернути в країну інспекторів ООН, зустрічали стійкий опір С.Хусейна. Пізніше було встановлено, що Ірак припинив розвиток програм створення ядерної зброї після 1991 р. і знищив свої запаси хімічної й біологічної зброї. Тобто, привід для вторгнення – блеф, спланований ЦРУ. Такою ж фальшивкою була й теза, що Багдад підтримував міжнародний тероризм, загрожуючи національній безпеці США. Білий дім із часом змушений був це визнати. Прагнення оволодіти багатющими запасами нафти відкриває дійсні мотиви агресії.  

Рішення про застосування військової сили проти Іраку підтримало 45 держав світу. Конгрес США більшістю голосів схвалив резолюцію, що дозволяла президенту Джорджу Бушу-молодшому розпочати війну з Іраком. За чисельністю задіяних військовослужбовців після США йдуть Великобританія, Південна Корея, Італія, Польща і Грузія. Росія, Франція, Німеччина, Китай та Індія одразу відмовилися підтримувати дії американців. Більшість американців вітали воєнні дії. Декларувалося, що війна ведеться не з іракським народом і державою, а з диктатурою Хусейна. Очікувалося, що іракці захоплено зустрінуть своїх «визволителів». Також передбачалося, що війна обійдеться американському бюджету в 100 – 200 млрд доларів.

Іракські збройні сили вважалися одними з найпотужніших на Близькому Сході. Але багаторічні міжнародні санкції позбавили їх можливості нарощувати сучасні озброєння, а чисельність була скорочена наполовину. Регулярна армія Хусейна (близько 500000 чоловік) була розгромлена силами міжнародної коаліції (майже вдвічі меншою) за 26 днів. Під час бойових дій вбито 172 військовослужбовці коаліції й від 7600 до 45000 (точні дані відсутні) іракських солдатів. Цей період бойової кампанії виявився найменш кровопролитним.

106829

Наприкінці 2003 р. Хусейн, що правив Іраком 24 роки, був арештований, постав перед іракським судом, засуджений до страти і страчений. Засуджено і декого з його наближеного оточення. У 2005 р. окупаційний режим проштовхнув нову, зовні демократичну конституцію, що передбачала федеральний устрій країни. При владі поставили маріонетковий уряд, голови якого часто змінювалися. Процес демократизації і будівництва повноцінної держави йде вкрай важко і зараз. Не без участі американських спецслужб, для виправдання окупації, в країні вибухнула міжконфесійна ворожнеча. Через рік, країна опинилася на межі громадянської війни – суніти, шиїти й курди воювали один з одним, мирними жителями і коаліцією.

У 2008 р. Ірак і США уклали угоду про графік виведення американських військ, який передбачав, що американські військовослужбовці залишать країну до січня 2012 р. Угода була виконана до 15 грудня. Білий дім прагнув зберегти в Іраку хоч б частку свого контингенту. Проте уряд під тиском партнерів по коаліції і антиамериканських настроїв у країні наполіг на повній евакуації бойових частин США. Але американська присутність у країні не зведена нанівець. Там залишаються більше 16000 американців. Іракців запевняють, що це – військові інструктори і співробітники охоронних структур. Журналісти стверджують: в Іраку залишилася еліта спецназу!

Місія «з відновлення демократії» тривала майже 9 років. Барак Обама заявив, що «американці залишили після себе демократичну, вільну і незалежну державу». Командувач американським контингентом в Іраку генерал Ллойд Остін назвав країну «джерелом стабільності й натхнення в регіоні». Немає меж американському офіційному лицемірству...  Іракці теж тріумфували, але по-своєму: відзначали позбавлення від кривавої іноземної окупації. Отож, спроба адміністрації Дж. Буша-молодшого силоміць нав’язати країні західний зразок демократії провалилася.

Спираючись на статистичні дані, в листопаді 2011 р. половина американських громадян визнали, що усунення С.Хусейна від влади не коштувало витрачених на це життів й ресурсів. Кожен п’ятий американець переконаний, що після виведення американських військ в Іраку почнеться громадянська війна. Лише 4 % вірять, що буде створена повноцінна демократія, а 7 % вважають, що Ірак стане стабільнішою і мирною державою.

Пітер Джул (аналітик дослідницького Центру американського прогресу) вважає, що реальним переможцем в цій війні слід визнати Іран, який істотно зміцнив свій вплив в Іраку. «Іракський народ і переміг, і програв. США та їх союзники звільнили його від одного з найгірших диктаторів, аби покинути жертвою міжетнічних і міжрелігійних зіткнень. Для США, війна в Іраку стала однозначною поразкою». Програш США пояснюється тим, що Іран здобув більше впливу, «Аль-Каїда» отримала паузу для поповнення сил, а міжнародна репутація Вашингтона істотно постраждала. Ремзі Мардіні (аналітик Інституту досліджень війни) підсумував: «Іран переміг, а США програли у короткостроковій перспективі». Він упевнений: «Воєнні дії в Іраку починалися як «необов’язкові», але згодом переросли у «війну з потреби». Зараз істотно покращилися стосунки Іраку з сусідніми державами (за Хусейна вони були вкрай

напруженими), але країна з кожним днем стає все менш демократичною. Значна кількість іракців побоюється, що обстановка в країні погіршає з виведенням американських солдатів».

У місті Фаллуджа, яке стало оплотом бойовиків і де в 2004 р. відбувались важкі бої, жителі спалювали американські прапори, святкуючи виведення військ США. «Ніхто не вірив їх обіцянкам, але ж вони говорили, що, прийшовши до Іраку, принесуть з собою безпеку, стабільність й відновлять країну. А зараз вони йдуть, залишаючи позаду смерть, руїни і хаос», – резюмував один із місцевих жителів. Сумніви в тому, що виведення військ сприятиме стабільності в Іраку, висловлювалися і у Вашингтоні, де багато хто не вірить у здатність іракського політичного керівництва забезпечити охорону кордонів. Побоюються, що в Іраку може знову розпочатися протистояння між етнорелігійними групами, частина з яких підтримує сусідній Іран.

Іракці не мали керівної сили, яка змогла б об’єднати розрізнені повстанські й релігійні рухи в єдину армію озброєного опору і змогла б протистояти силам вторгнення. Але збитки окупантам спричинені серйозні. Пентагон, пішовши геть з Месопотамії, підраховує цифри. Згідно з його даними, під час бойових дій втрати становили 4487 чоловік, серед них 2097 американських цивільних службовців. Поранення отримали 3200. Втрати союзників, в основному англійців – більше 300 чоловік. Загинуло більше 500 іноземців з числа контрактників. У ході кампанії вбито 174 журналісти, що висвітлювали конфлікт. Іракців загинуло близько 60000. У 2007 р., у пік військової кампанії, чисельність американського контингенту в Іраку сягала 170000, кількість усього міжнародного контингенту становила 182000.

Американській казні іракська авантюра «влетіла в копієчку»: за офіційними даними, це 802 млрд доларів, за неофіційними – 1,5 трлн. Експерти називають цифру – 3 трлн доларів. Число загиблих серед іракців (військових і цивільних) коливається від 100000 до 500000.

166143

Американці своєю заслугою вважають ліквідацію авторитарного режиму Хусейна, але натомість отримали колапс державного апарату країни, хаос, різке загострення міжконфесійної ворожнечі, розгул злочинності й бандитизму. Чого тільки вартий «гуманізм» американців, що яскраво показав себе в жорстокому знущанні над ув’язненими у в’язниці «Абу-Грейб»! Дії військових і загроза тероризму змусили понад 2,5 млн іракців покинути батьківщину. Основними країнами, що прийняли біженців, стали Йорданія і Сирія. Матеріальні втрати не піддаються обліку: квартали міст лежать у руїнах, дороги, мости, лінії енергопостачання, водопостачання та водоочисні споруди знищені. Населення, що «отримало демократію» страждає від нестачі електроенергії, питної води й труднощів у постачанні продовольства. На даний момент видобуток нафти в країні практично вийшов на довоєнний рівень 2,58 млн бар. / добу за часів Хусейна, проти 2,37 млн. бар. / добу зараз. Безробіття, за офіційними даними, становить 20%, за неофіційними – близько 40%. Великі міста поділено на окремі квартали за конфесійною ознакою глухими бетонними парканами, загородження з колючого дроту і численні КПП. У країні відсутня елементарна безпека. Вибухи й терористичні акти відбуваються щодня.

У березні 2010 р. було сформовано коаліційний уряд, який очолив Нурі аль-Малек, голова блоку «Держава закону», лідер шиїтської партії «Ад-Даава». Політик, повністю залежний від США.

Але після виходу американців «зліплена» правляча коаліція почала розсипатися. З’явилися ознаки нової хвилі міжконфесійної ворожнечі. Країна знаходиться на межі гострої внутрішньополітичної кризи. Це може стати остаточним свідченням повного військово-політичного провалу США в Іраку.

Важко зпрогнозувати внутрішньополітичні події в Іраку після того, як американці пішли з країни. Напевно в державі розгорнеться запекла боротьба за владу. Біля кордонів Іраку в районі Перської затоки сконцентровано велике американське угруповання, яке у разі непередбачуваного для Вашингтона розвитку подій може знову вторгнутися в Ірак.

За масштабами, віроломством агресії, жертвами, руйнуваннями і злочинами проти людства окупацію Іраку порівнюють із вторгненням гітлерівського вермахту до СРСР у роки Другої світової війни.

Американці ввели сили коаліції у суверенну мусульманську країну під «благородним» приводом – порятунок іракців і всього регіону від саддамівської диктатури та його міфічної зброї масового знищення. А хто вас просив? У Гітлера теж був «вагомий привід» та «пристойні наміри», що прикривали його напад на СРСР: порятунок Європи й світу від більшовизму. Знову постає питання: хто просив? З цього приводу геніально сказав чилійський поет Пабло Неруда: «Ти не хочеш відповідати? Але питання не вмирають ... »