Авторитаризм чи демократія?

Є переконання – вони усталені і вивірені століттями, але вони дають інше бачення відомих явищ, ніж ті, до яких звикло суспільство. Немає незаперечних аргументів на користь якогось із них. Вони існують поруч, як паралельні світи. І коли жити в одному з них, то не завжди  і не всі можуть бачити інший. Але ж це не означає, що його немає. Півтори тисячі років існувало світове переконання геоцентричної побудови Всесвіту, відкритого Птолемеєм. Чимало розіп'ятих, спалених і вбитих у війнах не переконали тих, хто бачив по-іншому. Минули віки, і те, що століттями вважалося незаперечним, було викинуто – світ прозрів. Як результат – втрачені можливості, час, життя багатьох, і все – на догоду хибному.

Ніколи не кажи «ніколи»...

Автор. Авторитаризм. Його природа, передумови і наслідки. Уявні мінуси і реальні плюси. Коли заперечується авторитаризм – не визнаються  метафізичні основи існування світу...

У Росії – новий, хоч і давно знайомий президент. Його пришестя було очевидним і очікуваним для всіх.  Очікуваним усіма, хто цікавився виборами. Починаючи з опозиції, яку дехто називає не інакше, ніж з приставкою «квазі». Адже її претензії до керманича засновані на емоціях, що витікають хіба що від стомленості самою  персоною Путіна. 

Насправді «нова» парадигма влади, запропонована протестувальниками, мало чим відрізняється від чинної. Вони не продемонстрували системної програми, яка забезпечила б реальний і швидкий розвиток російського суспільства за умови її реалізації. Єдине, що мало б точно змінитися  – це авторитарна владна вертикаль, яка є об’єктом постійної критики Заходу. 

За сценарієм наполегливих критиків, влада має бути реально диверсифікована між задекларованими інституціями, перетворившись на аморфну, постійно зайняту внутрішніми протиріччями і боротьбою субстанцію. Така демократична  влада, як система прийняття рішень, гарантовано може забезпечити права людини і захистити від тоталітаризму, але – нездатна народити Нове.

0Y6V1656_copy_CMYK

Особистостей, спроможних на творчі і інте­лектуальні прориви, в суспільстві – вражаюча меншість. Водночас, ключові рішення ухвалює некреативна більшість.  Нове може надати Автор, як творець, але втілити – тільки Авторитет, як  воля, коли, звісно, сам повірить у Нове.

Авторитет не залежить від груп впливу і різних інституцій.  Такий лідер ламає усі перепони і хребти тим, хто їх створює.  Коли потенціал Авторитета спрямований на впровадження інноваційної програми, його країна виходить у світові лідери за лічені роки, створюючи конкуренцію (проблему) для найпотужніших демократичних держав.

Провідні країни  докладають чимало зусиль, щоб викорінити паростки авторитаризму у потенційно сильних країнах. Визнаних лідерів хвилює навіть теоретична можливість вибухового розвитку завтрашніх фаворитів, тому вони так наполегливо пропонують допомогу і  гроші для розбудови демократичних систем. Незалежні Ірак і Лівія були предметом такої надмірної уваги, але вже відходять в історію і йдуть шляхом «демократичного розвитку». Інші  ще продовжують непокоїти сильних – Північна Корея, Іран, Росія, Китай.  Однак з’являються і нові кандидати, які сьогодні  набирають авторитарної сили, але завтра можуть явити світові нову формулу творчого розвитку і світогляду.

Найперспективніша з них – Україна.

Президент Парламентського клубу

Олександр Ржавський